У Львові — самоспалення

... Коли після першого земельного аукціону у Львові чиновники давали прес-конференцію, то переконували журналістів, що нічого не знали про спірне питання щодо ділянки на вулиці Тернопільській. Потім усі мирно пили каву в прес-центрі міськради, і журналістам, як це зазвичай буває, поблажливо розповідали, як складно готуватися до аукціону і як непросто його провести…

Звичайно непросто, особливо коли знаєш, що два дні тому Галицький районний суд виніс ухвалу про заборону продажу цієї ділянки. Але ти її все ж таки продаєш. Через це й не пускаєш на аукціон журналістів («таке бажання осіб, які як покупці беруть участь в аукціоні»), а заодно не пускаєш до зали й судового виконавця. І ще твердиш, що маєш намір подавати на апеляцію, бо «суд не має права закріплювати земельні ділянки — це прерогатива міської ради».

Цікаво, що думає заступник голови з питань містобудування та землеустрою Василь Лозинський, який все це тоді говорив? Адже звістка про те, що викладач філософії Львівського університету Олексій Шендрик облив себе бензином і підпалив, буквально приголомшила все місто. Ось вже декілька днів лише про це й говорять, вгадуючи, — а чи виживе? Опіки становлять мало не 70% поверхні тіла. А ще багато хто дивується, чи варто так було чинити через шматок землі...

Мабуть, не варто, ще трохи б натиснути — і справа б вигоріла! Обійти всі інстанції, грюкнути кулаком, зрештою, пригрозити, зобразити. Але ж не спалювати себе! Бо не бавився в самоспалення, а тихо відійшов у бік, облив себе бензином з самої маківки й підніс сірника…

…Поставлену на продаж ділянку землі було закріплено 1953 року за жителькою помешкання № 1 на вулиці Тернопільській 32, тещею Шендрика, Анастасією Пєтуховою. Відтоді, а це вже майже 50 років, родина доглядала за садом. Плекали сад по-справжньому, це була без перебільшення родинна гордість. Дізнавшись про те, що земля виставляється на аукціон, Анастасія Пєтухова в червні цього року звертається до міської влади з проханням передати ділянку у власність. Підставою для цього мала б бути ст. 119 Земельного кодексу України, яка твердить, що той, хто користується землею понад 15 років, має право її безкоштовно приватизувати. Не дочекавшись відповіді, родина звертається до суду.

Безсумнівно, потрібно було заздалегідь потурбуватися про те, щоб скласти договір оренди, отримати на руки державний акт на право користування землею і державний акт на право власності на землю, — лише ці документи, як твердять чиновники, беззастережно закріплюють за тобою ділянку. Хоча всі ці папери в інших випадках люди отримують практично автоматично. Адже для цього були всі підстави! До того ж ось вже місяць як природоохоронна прокуратура порушила кримінальну справу проти відповідальних осіб Львівської міської ради, які проігнорували присуд. А в Галицькому суді лежить заява Львівської міжрайонної природоохоронної прокуратури про визнання неправочинним договору купівлі- продажу на ділянку, що на вулицi Тернопільській 28—32. І, попри все, того злощасного ранку «нові власники», які перерахували до міської скарбниці великі гроші, вирішили на місці саду почати будівництво нового багатоквартирного будинку. Ось тоді 57-річний Олексій Шендрик і вийшов до саду і таким жахливим чином відстояв право рости своїм улюбленим деревам. (Перехожі, які поспішали на роботу думали: може, митися людина збирається?..) Він і не знає, скільком ще львівським садам і садкам він, можливо, подарував право на довголіття. Має ж розірватися це хибне коло — міська прокуратура накладає вето на продаж, а міська влада проводить аукціон за аукціоном і землю продають…

Такого від Олексія Шендрика не чекали. Як сказав аспірант факультету філософії Олег Коляса: «Він — з аристократів духу. Викладав у нас етику та естетику і за все сказане відповідав. Студентів ніколи не принижував. Говорити з ним було цікаво, бо відчувалося, що не з фальшивими ідеалами чоловік. Сьогодні весь університет збирає для нього гроші, хто скільки може. Хлопці здають кров».