У личківської корівки народилися Кармеліта, Красуля, Роза та Юлька

Дніпропетровські тваринники чухають потилиці — на одному з подвір’їв села Личкове Маґдалинівського району у корови на кличку Тереза народилося четверо телят (на фото). Як стверджують фахівці, випадок унікальний у природі. Подібні приклади як в У країні, так і в світі можна на пальцях перерахувати. Розповідають, що рівно п’ять років тому аналогічний рекорд у нашій країні було зафіксовано на Тернопільщині — в селі Киданці Збаразького району. Там корова народила п’ятьох телят, однак із них вижив лише один бичок, якого назвали Щасливчиком. Як говорить директор Інституту тваринництва південних регіонів України, академік Володимир Козир, такий кінець є типовим, але випадок у Личковому просто дивовижний — усі телята не лише живі- здорові, але й мають відмінний апетит. Спробуй лише палець простягнути — і всі четверо, відштовхуючи один одного, кидаються прицмокувати та смоктати. Найжвавішу і найбільш норовливу теличку зі строкатим забарвленням личківці тут же охрестили Юлькою.

«Наша корова, — розповідає її господарка Лариса Федорівна Чабан, — розтелилася на десять днів раніше визначеного терміну. Телят приймали разом із чоловіком — Григорієм Івановичем. Те, що будуть двійнята, — здогадувалися, оскільки Тереза сильно «погладшала». Тому після другого телятка, — говорить вона, — ми повернулися в хату й сіли дивитися телевізор. А на душі якось неспокійно було, начебто щось не так. Вийшли з чоловіком у хлів, а там — Боже ж мій! — третя теличка лежить. Поки Григорій її брав на руки, дивлюся — ще одні ніжки вилазять. Я аж перехрестилася. Чоловік із переляку до сусідів побіг. А що робити? Тридцять років корів тримали, а такого ще не бачили».

На подвір’ї у Чабанів, що міститься на березі Орелі, живності вистачає — є й птаство всяке, і свині, але головне в господарстві — це корови. «Живемо за рахунок молока, — говорить Лариса Федорівна. — Колишній колгосп-мільйонер давно розвалився, працювати людям ніде. Тому й ми, й сусіди виживаємо завдяки коровам. Здаємо приблизно по 40—45 літрів молока на день на Магдалинівський молокозавод. Одна біда, що ціни впали так, що не можна звести кінці з кінцями — приймають по 50 копійок за літр, але ще взимку платили 1,40—1,50 грн. Говорять, що попиту немає, хоча в місті молоко не подешевшало — жирність удвічі менша, а продають ушестеро дорожче». «А ви ж уявіть собі, — скаржиться господиня, — що газ і електрика вдвічі подорожчали, а треба ще одяг, взуття купити, за навчання дітей у Дніпропетровську заплатити».

Корови-годувальниці, в тому числі й рекордистка Тереза, пасуться на вигоні, а телята жваво скачуть у дворі біля хліва. «У кожної телички свій характер, — розповідає Лариса Федорівна, — це відчувалося з моменту народження. Першою з’явилася Юлька, потім Кармеліта, Красуля та Роза. Всі п’ють молоко з відра й тільки Юлька балувана, їй соску подавай і не інакше. Вона, коли народилася, так борсалася, немовби за життя боролася. Тому й Юлькою назвали. Тому, що життя — це боротьба за виживання. А ми якраз по телевізору дивилися, як у Верховній Раді депутати б’ються, а Тимошенко виступала з трибуни».

Строката Юлька й справді зовсім не схожа на своїх рудих сестер і матір — Терезу, корову червоної степової породи. За забарвленням та й за вдачею Юлька пішла в батька — сусідського бика Красунчика. «Бичок був відмінний, — згадує сусідка Ірина Сердюк, — голштинської породи. Його матір ми купували в агрофірмі «Наукова». Це ті самі голландські телята, які були закуплені ще за Павла Лазаренка й коштували вони тоді чималих грошей». Породистого «лазаренківського» бичка Сердюки нещодавно здали на м’ясо. «Впоратися з ним, — говорить сусідка, — не було ніякої можливості. Півтонни вагою, це дуже багато, і був із характером. Але якби ми знали, що він такий плодючий, то ніколи б із ним не розлучилися. Однак тепер вже пізно жаліти — з нього ковбасу чи шашлик давно зробили».

Новонароджених теличок родина Чабанів має намір вирощувати — нехай дають молоко та й інших телят народжують. «Ви подивіться, — говорить Лариса Федорівна, — які вони життєрадісні. До нас навіть із сусідніх сіл приїжджають помилуватися на це чудо. Головне, щоб кормів на всіх вистачило й ціни на закупівлю молока виправилися». Щоправда, надій на допомогу уряду чи депутатів Верховної Ради в селян практично не залишилося. Вони вважають, що в Києві про них просто забули. Тому й бійки у ВР личківці дивляться скоріше за все як черговий серіал — не про Кармеліту, Розу, так про Юлію...