Угода є, згоди немає

Учора піврічний процес перговорів між профспілками та урядом набув, як їм здається, логічного завершення - підписано Генеральну тарифну угоду на 1997-1998 роки.

Вперше участь у підписанні брав представник Української спілки промисловців і підприємців - перший віце-президент Володимир Щелкунов. Як заявив голова ФПУ Олександр Стоян, з часом Генеральна угода підписуватиметься між профспілками та безпосередньо підприємцями, а уряд буде лише третейським суддею.

Угода складається з 118 узгоджених пунктів: уряд зобов'язується розробити програму розвитку трудового потенціалу, проект закону з урегулювання часткового безробіття, встановлюються перелік і розміри надбавок і доплат, що мають міжгалузевий характер. Сторони домовилися разом із Фондом держмайна перевірити виконання на роздержавлених підприємствах умов договорів щодо збереження робочих місць.

Проте, вперше в історії генеральних угод, з'явився і протокол розбіжностей - пункти, з яких сторони не дійшли згоди. Уряд не погодився гарантувати повне фінансування держзамовлення, подати на ратифікацію конвенції МОП щодо встановлення мінімальної зарплатні, передати фонд соціального страхування профспілкам, зняти оподаткування профвнесків, з яких виплачується матеріальна допомога (на думку міністра фінансів Ігоря Мітюкова, під виглядом допомоги деякі хитруни почнуть видавати зарплатню, не оподатковуючи її).

Усе ж Олександр Стоян заявив, що виконання угоди сприятиме встановленню соціального партнерства, а Валерій Пустовойтенко - що це допоможе навести на підприємствах порядок.

А сьогодні починається з'їзд ФПУ, делегати якого, ймовірно, матимуть свою думку і свої потреби.

Коментар відділу економіку

Ідея трипартизму, ще до кінця не "висвітлена" правовими нормами, наполегливо стукає в двері українського суспільства, яке намагається переймати досвід соціального партнерства, накопичений цивілізованими країнами. Переважна частина конфліктів там згладжується шляхом переговорів, причому відбуваються вони за відпрацьованою та узаконеною процедурою.

Щоправда, український взірець соціального партнерства поки що нагадує неправильний трикутник. За задумом важливу роль у ньому мають відігравати профспілки. Конструктивний діалог із ними зобов'язані вести підприємці. А уряд зобов'язаний урівноважувати обидві сторони, захищаючи інтереси всього суспільства. У нас же все перекручено і перевернуто. Одержавлені профспілки не ідуть далі протоколу розбіжностей. Уряд грає у переговорах першу скрипку, хоча багато в чому вже втратив контроль над власністю. Представники підприємців, придушені податковим пресом, лише демонструють свою участь, але насправді бредуть за урядом, оскільки не в змозі приймати самостійних рішеннь. У цьому плані характерно, що від УСПП тарифну угоду підписав не президент цього союзу Анатолій Кінах, який терміново відбув за кордон, а перший віце-президент, ще недостатньо відомий широкому загалу.

Щодо позиції офіційних профспілок, то вона не тільки оскаржуватиметься конкуруючими з ними профоб'єднаннями, а й може знайти критиків і у власному середовищі. І це не дивно. Генеральною угодою не обумовлено рішення найгострішого для низки профспілок питання - про виплату заборгованості із зарплатні. Не завдоволені галузеві профспілки і підходом до удосконалення тарифної сітки, за якою оплачується праця працівників. Для її удосконалення не встановлено конкретних термінів. Так, голова ЦК профспілки працівників освіти й науки Леонід Сачков зазначив, що його профспілка направила до Кабміну свій проект тарифної сітки ще два роки тому. Така ж доля може чекати й на нові проекти.