Українське кіно воскресне, якщо кожен із нас двічі на рік відвідає кінотеатр

Схоже, на нову звукову систему в наших кінозалах, дійсно, покладається ледь не роль панацеї. І, треба сказати, оптимізм кінопрокатників зовсім небезпідставний. Піонер освоєння системи dolby — кінотеатр «Дружба» — стабільно заробляє у своєму зальчику на 100 місць 4 тисячі гривень щодня й має намір окупити недешеве надбання вже до кінця року. Не скаржиться на відсутність глядачів і фешенебельний «Кінопалац». Проте, директор «Кінопанорами» Тамара Бірченко-Шулакова, яка досить ревниво ставиться до обласканого журналістами приватника-конкурента, присяглася, що і в її кінотеатрі скоро можна буде похрускати відомий поп-корн — незмінний атрибут західних (і створеного за їхнім стандартом «Кінопалацу») кінобуфетів. Сіль, пробачте за каламбур, звичайно не в поп-корні, а в тому, що український кінопрокат, нарешті, усвідомив, що повернути минулу рентабельність можна не вимолюванням державної дотації або присоромленням глядачів, які, бачте, вважають за краще стирчати біля телевізора, а різноманітністю асортименту послуг та підвищенням якості показу фільмів насамперед. Звичайно, масово, як раніше, у часи «всесоюзних прем’єр» та профспілкових культпоходів, публіка в кіно не ходитиме. Але треба вірити, що недовго зберігатиметься й нинішнє становище, коли в середньому в Києві 45% прибутків кінотеатри отримують, здаючи в оренду під меблеві салони, казино та бутики свої приміщення.

Глядач сам здатний інвестувати і прокат, і кіновиробництво й виправити жахливу статистику (0,17 відвідувань кінотеатру середньостатистичним мешканцем України на рік у порівнянні з 1,5-2 в Європі та США). Але він готовий, як показав досвід, платити за яскраве зображення і соковитий звук. Просто кажучи, за справжнє кіно.

На початок вересня системою dolby буде оснащено ще один столичний кінотеатр — «Україна», а далі вона впроваджуватиметься в залах великих провінційних міст.