«Український шкільний театр» 300 років потому

Вперше цей твір поставили в 1747 році у стінах Києво-Могилянської академії, де автор був ректором. За збереженими джерелами, Григорій Осипович Кониський (чернече ім’я Георгій) народився на Чернігівщині в сім’ї ніжинського бургомістра. Це була високо ерудована людина: вчений, філософ, письменник, проповідник, ректор КМА, потім архієпископ Мстиславський, Оршинський та Могилівський (Білоруський).

За жанром його «Воскресенiє мертвих» є «шкільною драмою», на основі якої зароджувався професійний театр в Україні. Вистави і сюжетні картинки показували в кожному навчальному закладі: бурсі, академії. Кониський зробив інтерпретацію одного з християнських постулатів — про злочин і кару. Драматург звернувся до адаптованих у літературі XVIII століття відносин працьовитого селянина Гіпомена і примхливого та жорстокого вельможі Діоктита, поєднавши поезію з притчею про багатія Лазаря, давши героям іноземні імена. «Воскресенiє мертвих» — драма-мораліте за структурою, а за стилем — один із вишуканих творів того часу. П’єса складається з прологу, п’яти актів, після кожного співають кант та вибудовують інтермедію, а у фіналі звучить епілог.

Виставу, поставлену режисером Андрієм Приходьком, в якій він виступив у двох іпостасях: як постановник і актор, виконують старослов’янською мовою. Спочатку це здається для глядачів перешкодою, але поступово, захоплюючись дійством, майстерно розіграним Богданом Бенюком та Андрієм Приходьком (кожен виконує по п’ять ролей), мовний бар’єр зникає. У їхніх руках «оживають» ганчір’яні ляльки, які стають повноправними партнерами акторів. У виставі гармонійно поєдналися поезія, музика, спів та пластика. Багатоголосся хору (сім франківців) звучить злагоджено, а кантами (поширена традиція світського співу в Україні та Білорусі в XVII—XVIII століттях) вокалісти починають кожну наступну картину постановки. З одного боку, «Воскрес енiє мертвих» дає можливість уявити, як грали у період бароко, а з другого, — ця постановка — режисерська фантазія Андрія Приходька і сценографа Людмили Нагорної (головний художник Музичного театру для дітей і юнацтва) на тему твору Кониського. Вийшло цікаво і пізнавально.

Зі слів режисера, ідея поставити цей твір у нього з’явилося тоді, коли одного разу, зайшовши до магазину «Сяйво», вiн побачив раритетну книжку поезії та драматичних п’єс Г. Кониського.

— Спочатку старослов’янська мова здавалася важкою, незрозумілою, але чим далі я вчитувався, тим сильніше закохувався в «Воскрес енiє мертвих», — згадує Приходько. — У процесі підготовчої роботи довелося засісти за підручники, консультуватися з фахівцями з інституту літератури, щоб не тільки зрозуміти епоху, але й правильно вимовляти текст. Знайти хід, який би став містком із минулого у сьогодення, щоб передати канонічну історичну традицію «шкільної драми», яку нині втрачено. Адже вона базується на кращих зразках грецької драматургiї, риториці, мелодекламації, хоральному співі.

Твір Кониського Богдан Михайлович «узяв» із другої спроби. Кілька років тому Віталій Малахов мав намір інсценувати «Воскресенiє мертвих», але внаслідок різних причин тим планам не судилося здійснитися.

— Я взяв текст, читаю і нічого не розумію, — розповідає Б. Бенюк про свою першу зустріч із п’єсою Кониського. — Довелося відкласти її до кращих часів... Приходько провів велику підготовчу роботу над текстом і зумів мене звабити п’єсою. Бачачи, як палають його очі, який він зосереджений, я запропонував Андрію стати моїм партером на сцені. Тим більше, що за своєю першою освітою він актор (закінчив Дніпропетровське театральне училище. — Т. П. ).

«Воскресіння...» дає можливість зрозуміти, хто ми такі, звідки родом, які наші корені і що український театр зароджувався у Києві, а твір Г. Кониського — велика драматургія, незаслужено забута нащадками.