Уперто, з року в рік
У Колодяжному на Волині квітує столітня груша, яку посадила сестра Лесі Українки
Скільки років цій груші, ніхто не знає, але вона вражає не лише своєю древністю, а й тим, що вперто з року у рік продовжує квітувати і приносити плоди. Ольга БОЙКО, завідувачка Колодяжненського меморіального музею Лесі Українки, розказує, що груші може бути не менше 120 років. Адже навесні цього року сестрі Лесі Ізидорі вже б виповнилося 132, а навряд чи довірили б їй посадити власне деревце раніше десяти років. «Урожаю з груші не збираємо, — каже Ольга Бойко. — Невідомо, який був смак плодів тоді, коли тут жили ще Косачі, а зараз груша родить дички. Але екскурсанти люблять підібрати грушку із дерева, яке знало багатьох відомих людей, приходять часом навіть люди з Колодяжного, просять зібрати грушки, щоб посушити на компот». Грушу вже доводиться рятувати, її кора порепана, дерево доживає, але живе!
На території музею є ще меморіальні дерева. Це два кущі кизилу, який привезла з Криму Леся Українка. Вони родять через рік, але якщо родять, то дуже щедро, а висаджені вони ще у 1907 році, в останній приїзд Лесі на Волинь. Ізидора Косач-Борисова, яка висадила грушу, наймолодша сестра Лесі, і народилася в Колодяжному, і залишила про нього багато спогадів, зокрема і про знаменитий косачівський сад: «Найбільшою прикрасою садиби був велетень-каштан, що ріс перед старим будинком. Сім старих каштанів зрослися основами, що своїми вітами творили грандіозне шатро. Під цим шатром був величезний стіл із лавами і ціла велика площа для крокету, де наша молодь могла пограти навіть під час дощу. У кожного з нас були посаджені власноруч дерева: Лесина срібляста тополя, Миколина ялина, моя рання літня груша... Садів було три: старий, молодий і наймолодший».
Велетень-каштан знищили у 1915 році німці в Першу світову, дерево пішло на укріплення бліндажів. Тепер на цьому місці — новий двоповерховий музейний корпус. Зі старих дерев, які ще пам’ятають Косачів, збереглися каштани, висаджені братом Лесі Миколою, якому судилося стати останнім власником маєтку в Колодяжному. Є ще волоські горіхи, які однієї зими вимерзли, але дали нові пагони.
