Успіху, «Шахтар»!

Цей успіх був дуже потрібний самолюбній і норовистій команді, яка вже не перший рік перебуває в тіні київського «Динамо» і дуже часто попадає під обстріл критики. А добре слово сказати, виходить, нікому. Тож нехай щастить їй побільше...

Втім, хотілося, щоб і тренер Анатолій Бишовець, нарешті, усміхнувся. Після «золотого» успіху на Олімпійських іграх-88 у Сеулі в непотрібності у рідній Україні він довго митарствував у Росії. Ну, просто дуже хотілося, по- людському! У одному з інтерв'ю наставник гірників критично оцінив гру своїх лідерів. Тих же Штолцерса, Селезньова чи Попова, яким не вистачає поки вміння рвати насичену оборону, знайти нестандартний хід, реалізувати стовідсоткові гольові моменти. І, як підсумував Анатолій Федорович, «Шахтар» дуже потребує думаючого диспетчера, краще навіть у «конструкторському бюро» з двох-трьох гравців.

Підтвердженням цих слів став увесь перший тайм. Звичайно ж, клуб «Сілекс» з восьмитисячного містечка Гратово, котрий посів у чемпіонаті Македонії друге місце, не міг за всіма параметрами становити загрозу господарям. Хоча всі гравці пройшли школу югославського футболу і діяли на полі цілком професійно і вміло. Пригадаємо відмінний удар капітана Гокіча, котрий влучив у штангу! Та все ж «Шахтар» і, зокрема, Селезньов, Попов і Штолцерс мали можливість святкувати успіх набагато більше разів.

До честі сказати, двоє з них — Селезньов і двічі Штолцерс реабілітувалися. Але скільки нервів витратили і собі, і тренеру, і уболівальникам. Втім, навряд чи хтось буде проти нервозності в такому дусі і з таким рахунком надалі!