В очікуванні дива
У Малому залі Національної музичної академії України відбувся концерт творчої молоді.
Свої твори показали учні відомого українського композитора, педагога, професора Юрія Яковича Іщенка (клас композиції) — його нинішні студенти й випускники. Атмосфера вечора була дуже доброзичливою. Музику молодих авторів грали молоді музиканти: й одні, й другі сповнені натхнення, ентузіазму, одержимості. Потішила слухачів творчість студентів: фортепіанні п’єси Марії Петрової та Лідії Васиної, «Намистинки» для флейти й фортепіано Дарини Донець, Варіації для фортепіано на тему Дебюссі студента з Китаю Чжао Наня. Твір Олексія Шмурака інтерпретував ансамбль Nostri Temporis, добре відомий українським поціновувачам нової музики.
Вразили твори недавніх випускників — аспірантів Академії: експресивна музична графіка Сонати для кларнета та фортепіано Вікторії Гаврик, вишуканий твір Віталія Вишинського для сопрано та камерного ансамблю й «Spirit of Solitude» («Дух самотності») — Варіації Олексія Войтенка на тему Миколи Мясковського в проникливому виконанні Олега Безбородька. А викладач Академії Борислав Стронько, один з найсерйозніших представників школи Іщенка попереднього покоління, презентував свої поетичні та глибокі фортепіанні медитації.
Програма другого відділення назвами нагадувала музичний роман про вік життя людини: «В очікуванні дива» Лідії Васиної, «Дух самотності» Олексія Войтенка, «Ще трохи повітря...» Олексія Шмурака, «Безвихідь» Борислава Стронька й три пісні на вірші Басьо Віталія Вишинського — немов сходинки долі з фінальним осягненням сенсу в споглядальній мудрості.
У чому таємниця привабливості академічних концертів? Ось як відповів на це запитання наставник молодих композиторів Юрій Якович Іщенко:
— Ні для кого не є таємницею, що академічна сучасна музика нині живих українських композиторів користується мінімальним попитом у публіки. І це пов’язано, на мій погляду, із загальним рівнем культури, про який уже не хочеться говорити. У цій сфері я працюю 50 років, розмови ведуться одні й ті самі, а ситуація дедалі погіршується. Тому чимало дуже талановитих композиторів, поки ними опікується Академія, поки вони прагнуть потрапити до Спілки, ще щось робить. А коли бачать, що наша діяльність нікого не цікавить, або пишуть дуже мало, або припиняють писати і йдуть із цієї професії.
Завдання полягає в тому, щоб створити таку атмосферу, в якій композитор відчував би, що він запитаний. Мені вдається створити її в умовах свого класу. А він у мене дуже дружний — не лише ті, хто вчиться зараз, а й ті, хто вчився раніше. Усі випускники — мої друзі, ми відвідуємо виступи одне одного, обмінюємося враженнями, спілкуємося одне з одним — і офіційно, на уроках, і неофіційно. Тим самим я моделюю ситуацію для творчого зростання, бо глибоко переконаний: те, що ми робимо, — це і є розбудова України.
Культура — це обличчя країни. Ми говоримо «бетховенський час» або «пушкінська епоха», але ніколи не скажемо «меттерніхівський час» або «епоха Миколи I». І про Україну судитимуть не за тим, які в нас були політики, а що було зроблено в галузі культури. Як композитор і педагог я також відчуваю відповідальність, оскільки музична творчість — половина мого життя, друга половина — це педагогіка й навчання. Хочу підтримати своїх учнів, аби в нашій країні з’явилися композитори серйозних жанрів, різних напрямків, щоб вони мали можливість творчістю заявити про себе. Тішить, що багато колег по кафедрі також почали проводити концерти своїх класів.
Нагадаємо, що Малий зал НАМУ можуть відвідувати всі бажаючі, студентські концерти проходять тут щодня протягом навчального року. У холі Академії (вхід з вул. Городецького) — афіші з різноманітним репертуаром, що презентує музику минулих століть і нашого часу.
