В Одесі встановили меморіальну дошку живописцю, який «прорубував вікно у Європу»
Минулоріч культурна громадськість відзначила 150-річчя від дня народження видатного українського живописця Герасима Семеновича Головкова (1863—1909). Потрібно було понад століття, щоб його ім’я стало відомим не лише спеціалістам (18 листопада минає 105 років від дня смерті митця).
Наприкінці жовтня в Одесі на фасаді будинку Головкових, що в районі Молдаванки, було встановлено меморіальну дошку з рельєфним зображенням Герасима Семеновича Головкова. Тут минули дитячі та юнацькі роки майбутнього художника (вул. Михайлівська, 62). Автор рельєфного зображення — відомий одеський скульптор Олександр Коваль. Віднині ім’я і образ живописця вписано в архітектурний простір Одеси.
Здійсненню цього задуму передувала кропітка й багаторічна наполеглива робота мистецтвознавців. Симптоматично, що напередодні відкриття меморіальної дошки Г.С. Головкову побачила світ перша альбом-монографія про художника. Проведення акції стало можливим завдяки юридичній та моральній підтримці органів місцевого самоврядування, Одеської обласної організації НСХУ, благодійній підтримці народного депутата України Сергія Гриневецького та громадськості міста.
Відкриття було багатолюдним. Зібралися представники музеїв, бібліотек, творчих спілок та місцевий люд. Промовці наголошували на тій беззаперечній обставині, що Одеса завжди була проєвропейською, а на мистецькому поприщі серед одеситів одним із перших, хто «прорубав вікно у Європу», був саме Герасим Головков.
Головков прославився пейзажами, які передають весняне пробудження українського лісостепу та зігріті південним сонцем мінливе море й одеський порт. Якщо звернутися до публікацій про Головкова в періодиці, то його ім’я замовчується вже після посмертної виставки 1911 року: Перша світова та громадянська війни, еміграція більшості його друзів і прихильників 1919-го — тому пояснення. У радянський період про представника оригінального стилю, що поєднав імпресіонізм та сецесію, а відтак не зовсім вписувався в доктрину «соцреалізму», згадали лише три десятиліття потому під час ретроспективної виставки в Одесі творів К. Костанді, Т. Дворникова і Г. Головкова (1941).
Попри драматичну ситуацію, яка нині склалася в Україні у зв’язку з військовими діями на сході, впевнений, що, розвиваючи культуру, ми закладаємо підвалини нашого майбутнього. Сподіваємося, що встановлення пам’ятного знака видатній творчій особистості, яка віддала мистецтву до останку своє коротке життя і уславила Одесу на континенті, покаже унікальність цього району Одеси. Важливо, щоб Молдаванку також включали у міський туристичний маршрут, адже Одеса — це не лише окутані міфами яшки япончики, а й видатні особистості, до яких наша пам’ять вимагає поваги.
