«Вандалізм, інакше не назвеш»

Розбирали стіну на цеглинки уночі, сталось це наприкінці минулого тижня. Першими це помітили мешканці будинків, розташованих біля оборонної стіни, зведеної ще 1881 року. Одразу розповіли адміністрації Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця». Правоохоронці шукатимуть зловмисників, але назад побиту цеглу вже не вмурувати. Треба розробляти план захисту від подібних нападів на оборонні мури, та в музею нема для цього жодних важелів.

Як розповіла «Дню» генеральна директорка музею «Київська фортеця» Оксана НОВІКОВА-ВИГРАН, понівечена горжова стіна між бульваром Лесі Українки, 28-А, та вулицею Євгена Коновальця, 44-А, не перебуває на балансі музею. Як з’ясувалося, взагалі невідомо, на чиєму балансі перебувають ці мури. Якщо нічийні, то місто має взяти їх у комунальну власність, а потім передати музею. Процедура довга, а доти музейники разом з громадськістю пильнують горжову стіну самотужки.

Перший «напад» на оборонний мур стався 2014 року. Поруч будується житловий комплекс «Панорама на Печерську». За словами гендиректорки музею, стіна заважає прямому проїзду техніки.

«Це єдиний фрагмент горжової стіни, що зберігся на Васильківському укріпленні, — додає Оксана Сергіївна. — Не можна  ж це нищити. У ЖК «Панорама на Печерську» 2014 року обіцяли, що будуть доглядати за цією стіною. Якщо навіть зобов’язати їх, щоб вони реставрували пам’ятку архітектури національного значення, треба ж не просто викликати будівельну бригаду: обов’язково повинен бути проект, потрібно шукати таку саму цеглу, тому це не так просто. Зрозуміло, що пам’ятка вже не буде в тому вигляді, як була. Навіть якщо цвях забити — це вже заподіяння шкоди, а тут такі масштаби. Це вандалізм, інакше не назвеш».

Ще 2003 року з’явилась постанова Верховної Ради, а потім і доручення Президента про передачу на баланс музею «Київська фортеця» всіх її земляних та кам’яних пам’яток. Але досі музей нічого не отримав, тому в подібних випадках нічого не може вдіяти.

«Багато об’єктів перебуває на балансі Міністерства оборони. Частину з них відомство не може використати ні під офіси, ні під медичні заклади. Але частину продають, яскравий приклад — башта №5, де зараз Музей історії туалету, — зазначає Оксана Новікова-Вигран. — Реставрацію зробили, звісно, на найвищому рівні, але ж тепер це приватна власність. Якби все було передано музею, щоб ми зберігали комплекс пам’яток, то це не можна було б ані приватизувати, ані скупити. Наразі музей може боротися за свої об’єкти точково, отримати все комплексно під опіку немає змоги».