Від політичного клонування — до синтезу
Вчора лідер Християнсько-народного союзу Володимир Стретович, як гiсть «Дня», визнав, що сьогодні в правому крилі українського політичного життя немає жодної партії, яка могла б самотужки пройти до парламенту на наступних виборах. Тому, на думку Стретовича, сьогодні необхідно створити широку коаліцію правих сил, скеровану на розбудову держави, якої сьогодні ще немає. Звичайно ж, його партія хоче виступити консолідуючою силою. Саме з цими позиціями партія сьогодні збирається на свій з’їзд. Який, тим не менш, ще не буде визначальним, з ким дружити, з ким — ні.
— З чим ваша партія виходить на свій з’їзд?
— В побудові громадянського суспільства ми, на жаль, відсунулися набагато далі, ніж були п’ять років тому. Підтвердженням цьому я би назвав два моменти: проведення всеукраїнського референдуму і виборів народних депутатів по 10-ти округах, де які б партії не були, в якому окрузі б не висувалися, які б колоритні особистості не претендували на мандат, але на жаль, пройшли тільки ті депутати, які мали підтримку влади. Ще одним підтвердженням цього є лист, ініційований 27 губернаторами про департизацію партійних органів. Це фактично означає, що будь-яка конкуренція в політиці виключається. Тому наша партія, розуміє, що необхідно протиставити цим діям легальний шлях, а саме — або утворення політичних коаліцій, блоків, партій, або продовження напруженої повсякденної роботи з донесенням ідей громадянського суспільства і цінностей християнської демократії до широких прошарків населення.
— Як ви оцінюєте процес створення нових партій і блоків, цілі яких не зажди зрозумілі пересічному виборцю?
— До будь-якого синтезу політичної кристалізації я ставлюся позитивно. Тому що з точки зору політики як мистецтва компромісу, компромісу легше досягти між декількома суб’єктами, ніж десятком. Ті конфігурації, що виникають на сучасному політичному полі України, не є остаточними — вони можуть видозмінюватись відповідно до інтересів їхніх суб’єктів. Відповідно ми, як політична партія, хотіли б і зробимо все можливе, щоб постала широка коаліція правих і правоцентристських партій. На превеликий жаль, поки що не можемо сказати, що нам вдається об’єднати приміром 9—12 партій. Мова йде лише про декілька партій. Ті партії, які пройшли на минулих виборах в парламент і зміцніли, дивляться на нас якось зверхньо. Є ще також думка про те, що майбутня коаліція може бути сформована лише з партій парламентської більшості, що є проявом певного «більшовизму».
— Чи не здається вам, що ми повертаємося до певного спрощення, коли класичні речі мало кому цікаві, а заради примітивізації і сьогоднішнього результату беруться два «маячки» — партії олігархічні і партії антиолігархічні. І така чорно-біла схема може бути вигідна зовсім третій стороні?
— Не всі ті партії, які є олігархічними, фактично виступають противниками держави і демократизації нашої політичної системи. Я вважаю, що держава повинна зайняти позицію невтручання в діяльність політичних партій, відпустити їх в конкурентне середовище, де вони самі вирішать, хто сильніший і впливовіший.
Я свідомий того, що в Україні в умовах економічної відсталості і бідності не настав час ділити партії по класичних варіантах. Але якщо ми цього не будемо робити, то ми перманентно будемо переорювати політичне поле, і воно не постане цілісним, а буде видозмінюватись згідно того, як хтось із вдалих підприємців чи телемагнатів зуміє створити собі поле для електоральної підтримки і завоювати голоси виборців.
— Чому, на вашу думку, за весь цей час в Україні не було створено потужної правої партії?
— Причин декілька. Перша — це неусвідомлення партійними керівниками наслідків своєї діяльності. Друге — це суб’єктивна позиція тих ветеранів демократичного руху, які вважають, що якщо вони здійснили «оксамитову революцію» в 1989—1991 роках, то вони мають право претендувати на істину, а отже всі дії решти партій, що прагнуть до об’єднання чи створення такої правої партії, — неправильні. Відкидались будь-які пропозиції про створення такої партії на якихось інших засадах, ніж це собі уявляли вони. В результаті цього в 1998 році така права коаліція не постала, а суб’єктів виборчого процесу було аж тридцять. Ця ситуація спостерігається до сьогоднішнього дня. Сьогодні є унікальна можливість за півтора року до виборів сісти за круглий стіл і домовлятися конкретно з точки зору інтересів України.
— З якими партіями ви хотіли б сісти за «круглий стіл»?
— Ми вели попередні переговори і готові сісти за круглий стіл з партіями, які фактично сьогодні вже утворюють таку коаліцію: це партія «Реформи і порядок», Народний рух України, Конгрес українських націоналістів. Ми б дуже хотіли бачити тут і Український Народний Рух під проводом Ю. Костенка. Разом з тим, ми хотіли продовжувати нашу співпрацю з Українською республіканською партією, з якою працювали на останніх президентських виборах, а також партії «Собор», «Вперед, Україна». Якщо ми знімемо застереження, що ми менш сильні, ніж ті партії, що пройшли до парламенту, і підемо польським варіантом, такий блок вдасться. Якщо нам не вдасться створити таку коаліцію, то виходячи з ситуації, що буде складатися, ми приймемо відповідне рішення: або примкнемо до якогось блоку без афішування свої участі в виборах, або будемо діяти автономно, для того, щоб поширити наші ідеї, завідомо знаючи про те, що не здобудемо своїх місць у парламенті.
— Якою, на вашу думку, має бути взагалі виборча система в Україні?
— Для того, щоб оптимізувати політичний процес в державі, треба перейти до пропорційної системи, але вибори проводити частіше, ніж раз у чотири роки. І хоч це співзвучно з ідеєю комуністів і тим законопроектом, який сьогодні є в парламенті, але це проблема суспільства і держави, що комуністична ідея набирає ваги. Мажоритарна система в нинішніх умовах є фактичним свідченням призначення депутатів і відстоювання їхнiх інтересів.
