Віднайдена історія

«Схема скрізь була однаковою – близько 4-5 години ранку вам дзвонять у двері і кажуть: «Збирайтесь – маєте 15 хвилин, вас депортують», – згадує трагічні сторінки історії свого народу Мустафа Джемілєв. Вчора в приміщенні прес-центру Служби безпеки України з рук Валентина Наливайченка він отримав чотири томи розсекречених документів, що стосуються історії кримських татар. Захід був приурочений до 70 річниці депортації цього народу з Криму.

Документи почали опрацьовувати лише два місяці тому – коли в СБУ змінилося керівництво і архів спецслужби відновив свою публічну діяльність. Це лише невелика частина документів – основна маса зберігається в Москві та в Криму. Переважна частина матеріалів стосується відселення кримських татар з їхніх домівок та етапування у віддалені регіони СРСР.

– Відсутність таємниць – одна з ознак демократії, тому документи попередніх тоталітарних режимів мають бути опубліковані, – вважає Мустафа ДЖЕМІЛЄВ. – Раніше, у 2009 році нам передали засекречені протоколи національного парламенту кримськотатарського народу Курултаю 1917-18 років, а також матеріал щодо репресій проти наших політичних діячів та інтелігенції. Вірю в продовження цієї співпраці з СБУ, зокрема сподіваюсь, що незабаром ми також отримаємо матеріали про підривну діяльність, яку спільно з ФСБ Росії розгорнув режим Януковича з метою розколоти кримськотатарський народ і знищити Меджліс. Така ініціатива була б особливо актуальною з огляду на те, що ФСБ сьогодні продовжує свою діяльність на окупованій території України.

Незабаром документи планують видати окремим збірником. Спільно  з Галузевим державним архівом СБУ над ним працюють провідні центральні архіви України. «Йдеться про матеріали, що засвідчують етнічні чистки в Криму, які розпочала радянська влада під час Другої світової війни, – розповідає співробітник Інституту історії України НАНУ Олег БАЖАН. – Від депортацій, крім кримських татар, тоді постраждали також німці, італійці, греки, вірмени і турки». Крім того, в документах, які будуть опубліковані, йдеться про боротьбу кримських татар впродовж 1950-80 років за повернення на Батьківщину і про всі ті репресії, до яких вдавався режим, щоб запобігти цьому процесу. В збірнику будуть представлені зразки самвидаву кримськотатарського руху, інформація про автономістський рух і таємні організації кримських татар на спецпоселеннях, фотодокументи, а також копії тих матеріалів, що залишилися в окупованому Криму. Крім того, там можна буде знайти матеріали, які відображають обставини входження Криму до складу УРСР, зокрема катастрофічний стан народного господарства півострова у 1954 році. Останній блок документів присвячено сучасним проблемам соціальної адаптації та репатріації кримських татар. Всього в збірнику буде близько 300 документів, більшість з яких опублікують вперше. Нагадаємо, що архіви радянських спецслужб й досі залишаються здебільшого неопрацьованими. Найближчим часом СБУ планує відкрити для спеціалістів доступ до цих документів.

– Мені тоді було шість років і сам я звичайно мало що пам’ятаю, але завдяки розповідям родичів і друзів вдалося дізнатися чимало, – ділиться власними спогадами про депортацію Мустафа Джемілєв. – Справа у тому, що до 1954 року ми перебували під комендантським наглядом – заборонялося виходити за межі 4-кільометрової зони. Тоді єдиною розвагою кримських татар були гостювання, під час яких здебільшого говорили про минуле, зокрема й про депортацію. Розповідають, що деякі люди тоді не зовсім розуміли, що відбувається – думали ведуть на розстріл. З собою брали, хто що встигав – моя мати взяла лише Коран. Дуже багато загинули в дорозі і в перші два роки після депортації – за цей час ми втратили близько 46% нашого народу. З огляду на це є всі підстави говорити про акт геноциду. Депортація мала на меті не лише фізичне винищення, а й знищення духовно-культурного спадку корінного народу Криму. Всі книги кримськотатарською мовою (навіть переклади праць Леніна та Сталіна) були спалені. Зрівнювали з землею не лише мечеті – ця доля не оминала навіть кладовища. Надгробки потім використовували у будівництві. Лише 1956 року нам вперше дозволили видати свою газету! Але й у ній заборонялося називати націю її іменем – «кримські татари», лише – «татари, що раніше мешкали в Криму»…