Віктор Черномирдін поза «інформрозверсткою»
Власне, продемонстроване журналістам у Російському медіа-центрі — певна вижимка з розгорнутого фільму в двох частинах, який покаже російське телебачення. «Один день» — це прийом з приводу Дня Росії 12 червня цього року в Жовтневому палаці. Що стосується «всього життя», можна посперечатися, чи вийшло в Світлани Волошиної — одночасно автора, режисера та продюсера фільму — створити публіцистичний портрет Віктора Степановича, чи скоріше глядач картини бачить обличчя самої Світлани Вікторівни. Ідея фільму прийшла до Світлани Волошиної 1998 року, коли Черномирдіна було зміщено з посади голови уряду Росії. Але тоді Ігор Шабдурасулов, який щойно змінив роботу в апараті Черномирдіна на ГРТ, Волошиній назустріч не пішов. Вона потихеньку збирала хроніку, і за чотири роки представила публіці фільм, знятий на власній студії «Надія».
«Надзвичайний і Повноважний» Віктор Степанович зацікавив пітерського режисера (уродженку Дніпродзержинська), своїм умінням поєднувати гармонію розуму та серця. Роки прем’єрства Черномирдіна Світлана Волошина називає «одним суцільним вчинком». Вона нагадує всім, що в Черномирдіна — дві вищих освіти, інженерна та економічна, і дуже ображається, коли чує, що Посла Росії в Україні називають рупором Путіна. «Він і Путіну пояснює, що і як», — запевняє Світлана Волошина.
Цікаво послухати Віктора Черномирдіна сьогодні, коли одіозні російські політики та журналісти, на зразок Юрія Лужкова та Михайла Леонтьєва говорять про Будьонновськ як про «ганьбу російської влади» (обидва забезпечують собі місце під сонцем за допомогою масок піклувальників за благо вітчизни і борців із її ворогами, причому до останньої категорії періодично прямо або опосередковано зараховують і українців). Тоді, в червні 1995-го, Черномирдін особисто вів переговори з Шамілем Басаєвим, а в фільмі Світлани Волошиної він розповідає про те, як умовляв Єльцина прислухатися до прохань Джохара Дудаєва про переговори. Черномирдін також згадує про те, що хтось дуже настирливо відраджував президента від розмови з Дудаєвим. І Єльцин послухав не свого прем’єр-міністра. «Дудаєва роздушили — а що далі?», — запитує Черномирдін.
Цікаво послухати, як Віктор Степанович докоряє своїй дружині Валентині Федорівні в тому, що під час перепису населення вона записалася росіянкою. «Я досі не можу отямитися! Чого ти так зробила? Ти ж українка», — дорікає всміхненій дружині Черномирдін.
Однак простенька режисура та бідний відеоряд продемонстрованого фільму (його заплановано до показу на телеканалі ICTV) говорять не лише про усвідомлене бажання автора бути простішим і ближчим до публіки, але й про скромний бюджет картини. Значить, принаймні цей фільм — не «держзамовлення», а зроблена від душі робота. Що з одного боку не так уже й добре, оскільки в наш цинічний час постійна поява в кадрі цехів сумського НВО імені Фрунзе наводить на думку про джерела фінансування картини, а вимушена необхідність автора обмежитися доступними архівними відеоматеріалами позначається на якості фільму. Однак із іншого боку, погодьтеся, не так уже й погано, що одну з неостанніх осіб Росії репрезентовано поза «інформрозкладкою». У цьому випадкові сам автор хотів, як краще.
