«Він нас самих повертає до себе»

18 лютого, у День народження Джеймса Мейса, біля могили знакового для нашої країни науковця на Байковому кладовищі зібралися лічені люди — родичі, найближчі друзі і однодумці, які зуміли належним чином поцінувати діяльність цього Великого українця. Ніяких міністрів, парламентарів. І квітів від них. На жаль. Замість роздутих від пафосу промов — щирі і правдиві спогади про істинну і правдиву висоту діяльності Джеймса Мейса.

У день, який міг би стати днем 56-річчя Джеймса Мейса, його згадували різним — не тільки у розрізі науково-просвітницької діяльності. Понад усе дивує те, що, незважаючи на ту приголомшливу кількість пропущених через себе фактів і спогадів очевидців Голодомору-геноциду 1932—1933 років, Джеймс Мейс до останнього залишався життєрадісним і життєлюбним.

Олександра ВАСИЛОВА, член Асоціації дослідників голодоморів в Україні:

— Майже чотири роки немає з нами прекрасної людини, визначного вченого. Людини, якій український народ має бути вдячним за те, що він щонайперший почав досліджувати найстрашнішу нашу трагедію — Голод-геноцид 1932— 1933 років. Доктор історії, видатний історик, політолог, дослідник — він дуже багато зробив для України. Джеймс Мейс видав понад 4 тисячі публікацій, у яких він довів, що ця народна трагедія була геноцидом народу, скоєним тоталітарним комуністичним режимом. Він був видатним репрезентантом нашої держави на найвищих наукових форумах світу, він розказував світу про Україну, український народ, нашу землю. Неукраїнець за національністю, він був найкращим українцем, справжнім українцем — на відміну від декотрих українців за народженням.

Ми не повинні забувати його ім’я, потрібно видавати його твори, його науковий доробок, спогади про нього, щоб кожен українець знав, хто дбав про пам’ять його народу, про ті жертви Голодомору, який поглинув більше 10 млн. українців. Нам необхідно зробити так, щоб ім’я Джеймса Мейса було вписане в історію нашого народу. Скоро вийде 5-й том «Енциклопедії історії України», у якій буде велика стаття про Джеймса Мейса.

Лариса ІВШИНА, головний редактор газети «День»:

— Джеймс був фанатично відданий правді. І мене дивує, коли кажуть, мовляв, чому це він, американець, який не мав жодного стосунку до України, почав займатися цією проблемою... Та він був вільною людиною, вільною особистістю, навіть у межах не бездоганного американського суспільства.

Він і справді був значно більшим українцем, ніж багато хто з етнічних українців. Джеймс Мейс — це справжній герой України. І тут не може бути відмовою його неукраїнське громадянство. Бо громадянство — це, перш за все, вчинки.

Українцям зараз не вистачає таких друзів, як Джеймс Мейс. Він навчив нас пам’ятати про ту трагедію, але все ж повноцінно жити з гіркотою цих спогадів. Треба робити акцент на тому, що попри все народ зумів вижити!

Ада РИБАЧУК, скульптор:

— На жаль, ми із Володимиром Мельниченком не були знайомі з такою видатною і дивовижною людиною. Але коли постала така нагода, ми перечитали всі публіцистичні виступи Джеймса Мейса, його статті, ознайомилися з фактами його біографії. І мені здається, що погляди наші виявилися спільними. Саме це надало нам можливість зайняти перше місце на першому конкурсі на розробку пам’ятника Джеймсові Мейсу біля Києво-Могилянської академії. Але потім чомусь був оголошений другий тур із пошуками нового місця. І сталося так, що в новому турі ми також зайняли перше місце. Місце було обрано вже інше — біля каплички Андрія Первозванного. Ми вже готувалися до будування, але зараз чомусь настала довга мовчанка, якою ми дуже занепокоєні. Матеріали вже давно подані до Президента. На жаль, усе ще чекаємо.

Олександр УШИНСЬКИЙ, заступник голови Асоціації дослідників Голодомору, автор першого пам’ятника жертвам Голодомору, перших поіменних списків жертв геноциду:

— З Джеймсом Мейсом я познайомився 17 років тому на Першому Міжнародному симпозиумі «Голод 1932—1933 року» в селі Тарган Володарського району Київської області. Джеймс приїхав туди з багатьма представниками української діаспори до першого пам’ятника жертвам Голодомору. Я з роками зрозумів, що ми з паном Джеймсом ішли однією дорогою, тільки з різних континентів.

Джеймс Мейс дуже часто бував у нашій Асоціації дослідників Голодомору. Він розповідав, що привіз в Україну десятки мішків свідчень жертв Голодомору, людей, що доживають свої віка на Американському континенті. Ці мішки звалилися у підвали Верховної Ради і до сьогоднішнього дня вони там лежать, вже припали пилом. Над ними ще не працювали історики, не сказали своє слово українські дослідники цієї трагедії. Я вважаю, що ми зобов’язані довести святе діло Джеймса Мейса до логічного завершення — щоб весь світ визнав трагедію українського народу Голодом-геноцидом.

Тетяна НІКІТЮК, журналіст:

— Голодомор — це не просто факт історії, це не просто наша трагедія. Це той страх, який оселився в душах багатьох людей і який так складно з себе витискати. Цей страх існує вже на генетичному рівні. І саме цей страх у наших душах намагався подолати Джеймс Мейс. Він нас самих повертає до себе — до нашої історії, автентичності. Він примушував зазирнути в себе і відшукати там українця.