«Вірші про любов у різних її проявах»

У вівторок студенти Києво-Могилянської академії поверталися додому після дев’ятої вечора. Затримали їх не якісь факультативні заняття, а «Пісні для мертвого півня» у виконанні поета-прозаїка Юрія Андруховича. Презентація його нової збірки віршів, виданої «Лілея-НВ» (Івано- Франківськ), відбувалася в актовому залі академії. Там зібралося студентство та колеги по перу: Юрко Покальчук, Олександр Ірванець, Іван Малкович та інші.

На початку зустрічі було вирішено проводити вечір у формі читання віршів та діалогу із аудиторією. Автор «скромно» заявив, що кожне нове виконання — неповторне й безцінне. Даючи характеристику збірці, Юрій Андрухович сказав, що це — «вірші про любов у різних її проявах». З огляду на те, що перший вірш починається рядком «Знову, курва, радіо, телебачення, преса», а останній закінчується «...як перша-ліпша автокатастрофа», поняття «любов» у автора набуває дуже широкого змісту.

Із тридцяти одного вірша, написаного верлібром, Юрій Андрухович прочитав третину. У паузах він відповідав на запитання із залу. Не дивно, що перше було про те, чому автор вибрав саме цю форму висловлення. На що він відповів: «Верлібр — це форма, яка моментально викриває порожнечу всередині. Проте до нього можна звертатися, коли є що сказати». Присутні в залі запідозрили в українській поезії змову: не один Андрухович звернувся до верлібру як форми висловлення. На що пан Юрій відповів: «Поезія відчуває втомленість, перенасиченість. Винятково професійного стану набувають такі форми, як сонет». На думку автора «Пісень для мертвого півня», недобре, коли у поезії переважають професіонали — дилетанство не така вже й погана річ.

Питали й про те, чому усі назви у збірці написані англійською мовою. На думку Андруховича, це асоціюється зі світом, який глобалізував себе словами англійської мови. На запитання, що далі, Юрій Андрухович відповів, що планує найближчим часом видати переклади американських поетів 1950—1960-х років Френка Огари та Лоуренса Ференчетті. Свої слова він підтвердив, прочитавши вперше деякі з готових перекладів цих поетів.

У назві нової збірки можна побачити згадування культового львівського гурту «Мертвий півень». На це автор жартома відповів, що не встигає він написати нового вірша, як музиканти роблять з нього пісню. Тому збірка «Пісні для мертвого півня», зважаючи на форму написання, мала трохи загальмувати цей процес. Але незважаючи на це, колектив Михайла Барбари вже поклав два вірші з останньої збірки на музику. І Андрухович зрозумів, що «боротися» таким чином з творчим потенціалом «Мертвого півня» неможливо...