...Все лише починається

Напередодні перших для нього матчів у ролі тренера збірної України у Мирона Маркевича був вибір — піти на експеримент, створивши абсолютно нову команду із прицілом на 2012 рік, чи покластися на перевірених гравців і здобути позитивний результат, убезпечивши себе від критики на найближчі кілька місяців. Маркевич обрав другий варіант, і це було його право. Як виглядає команда нового наставника, ми змогли побачити у двох матчах проти Литви в Харкові та проти Румунії у Львові.

У грі з Литвою була здобута впевнена перемога, але робити після неї певні висновки було зарано, потрібно було перевірити збірну України в поєдинку із «справжнім» суперником. Команда Румунії суперником, без сумніву, є. Досить згадати, що румуни були до минулої суботи єдиною командою, в іграх проти якої українці мали повністю нульовий баланс: три гри — три поразки!

Почну з того, що кістяк команди Маркевича у цій грі був практично тим самим, що й у його попередників. Принаймні в Олексія Михайличенка у воротах теж грав П’ятов, у центрі захисту — Чигиринський, у півзахисті — Тимощук та Алієв, а в нападі —Шевченко та Мілевський. Далеко не новачками збірної є також Михалик та Гусєв. Тож із справді нового поповнення у стартовому складі ми побачили лише гравців лівого флангу — Ощипка та Коноплянку. Команду Румунії вивів на поле свіжий володар Кубка чемпіонів гравець італійського «Інтеру» Ківу. Серед перших одинадцяти було двоє «українців» — Рац із «Шахтаря» та Гіоане із «Динамо».

Футбол у Львові не мав особливої логіки. Більш зіграні румуни впевнено вели гру на початку поєдинку, але шалений удар Алієва зі штрафного ледь не у центрі поля дав перевагу українцям — 1:0. Надалі все виглядало так само. Україна надійно захищалася та намагалася тримати м’яч, Румунія цей м’яч тримала, але не могла пройти оборону суперника. Так команди і відбігали перші сорок п’ять хвилин, упродовж яких публіка здебільшого розважала себе сама, то запускаючи трибунами «хвилю», то змагаючись у вигукуванні закликів до своєї команди. Все змінилось у другій половині гри, коли наш воротар «проспав» удар із далекої відстані. Захисник Тамаш, який зненацька вразив ціль, неймовірно здивувався такому успіху. А згодом наш захист «подарував» м’яча свіжому нападнику гостей Даніелю, який майстерно цим подарунком скористався — 1:2.

А потім настав час замін, яких команди за домовленістю провели не шість, як за правилами, а одинадцять. Саме через те, що нові гравці не встигали розібратися зі своїми місцями на полі, румуни втратили контроль над м’ячем, чим скористалися українці. Проти менш уважної, аніж на початку гри, оборони почала виходити гра у Шевченка. Спочатку він майстерно відкрився для передачі Алієва і вийшов на ворота. Воротар удар нашого капітана відбив, але наспів Коноплянка, який такі вцілив м’ячем проміж ноги голкіперу — 2:2. А за десять хвилин до закінчення гри Шевченко знову вийшов до воріт і зробив поперечну передачу. Перериваючи її, капітан гостей Ківу забив м’яча у власні ворота — 3:2 на користь України. А потім була сумбурна гра із замінами через кожні дві хвилини.

Стадіон із радістю зустрів фінальний сигнал арбітра, який зафіксував шосту поспіль перемогу збірної України на цій арені. Якщо ж відійти від містики, якій у серйозній справі не місце, то, окрім емоцій уболівальників та позитивного результату, друга гра оновленої збірної України інших вражень не принесла. Та чи могло бути інакше, коли тренер та футболісти лише починають знаходити порозуміння? Та й грали у Львові далеко не всі найсильніші, й за бажання із тих, хто з різних причин проти Румунії не грав, можна було б скласти ще одну цілком боєздатну команду. Власне, цим і займеться Маркевич вже завтра в Норвегії, на матч проти якої в складі збірної не поїхали п’ятеро із тих, хто грав у Львові, а замість них були запрошені нові виконавці. І це нормально, бо шлях команди України до червня 2012 року лише починається.