«В’єтнам від в’єтнамців не врятувати»

«Ні, я іноземний громадянин. Чекаю, поки дружина проголосує,» — відповів я, пожираючи голодним поглядом закуски в буфеті, біля якого стояв. «У мене немає права голосувати тут». Пересвідчившись, що я нічого поганого не задумую, він пішов своєю дорогою.

Тут і моя дружина спустилася з другого поверху, де була виборча дільниця. «Знаєш, там ці спостерігачі вишикувалися, як фашисти,» — сказала вона.

І вона була права. Спостерігачі були у всеозброєнні. Хоч я сказав своїм студентам, що не маю права бути за або проти кого б там не було в країні, громадянином якої не являюся, але той факт, що партії, не надто улюблені владою, очевидно, отримали непогані результати, свідчить про те, що горезвісний адмінресурс, схоже, не спрацював —принаймні, у нашому районі. Здається, всіх правил дотримувалися скрупульозно. І, схоже, фішки лягли саме так, як того хотів народ. Ми, звичайно, маємо право критикувати їхнiй вибір, але він залишається ЇХНІМ вибором. І, судячи з моїх спостережень, вони зробили його вільно і чесно.

Не має значення, чи стане нова українська Верховна Рада такою, якою хотілося б її бачити решті світу. Але люди обрали її згідно із законом, який самі прийняли, а демократія дає людям не найкращий уряд, а той, якого вони заслуговують. Особисто я чекаю від нових законодавців більшого, ніж чекав від попередніх, хоч би тому, що найбільш корумповані сили, схоже, не пройшли чотирипроцентний бар’єр, і зменшення кількості партій полегшить досягнення компромісу, можливо, навіть з більш конструктивним результатом. Зрештою, як декілька десятиріч тому усвідомило моє покоління американців, «не можна врятувати В’єтнам від в’єтнамців». Не можна врятувати і Україну від українців. Ми можемо тільки пропонувати ради, які вони мають право прийняти або відкинути, і звичайно, наші найкращі побажання.