Вишитий штрих долі

Колекція Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького» у Львові нещодавно поповнилася новим експонатом — вишивкою, яку львів’янка Зоряна Сивуляк принесла у подарунок музеєві від своєї старшої сестри Любові Барабаш.

Начебто й нічого особливого: гладдю вишиті на невеличкому, 34,5 х 35 см, клаптикові полотна волошки. Але серветочка ця, вважає Зоряна Іванівна, — безцінна, і не тільки тим, що вишивці — понад 60 років. Це подарунок Любі, що його зробила у Тайшетському концтаборі товаришка-засуджена з Прибалтики. А працівники музею, натомість, говорять про унікальність і знаряддя праці — голки із риб’ячої кістки, і матеріалу — ниток, виторочених, за відсутності справжніх, із одягу.

Зберігач фондів музею Ірина Єзерська розповіла «Дню» історію про пані Любу Барабаш (за чоловіком — Білинську), яку записала від її молодшої сестри Зоряни: «Люба — родом зі Стрия, 1931 року народження. Навчалася в Київському університеті ім. Т.Шевченка на англійській філології. Вступала 1948 року. Була арештована гебістами на вулиці в Києві 23 лютого 1949-го і доставлена в тюрму на Короленка. У Стрию в той час арештували її однокласників. Кілька днів під час слідства перебувала у «Тюрмі на Лонцького». Згадує, що з в’язничного вікна бачила хрест на костелі Святої Марії-Магдалини (нині це Органний зал. — Т.К.). Засуджена на 10 років (ст. 54 — 1 «а» КК УРСР — зрада Батьківщині, яка передбачає розстріл або позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна). Відбувала термін у концтаборі у Тайшеті (Іркутський край). Відсиділа 6,5 років. Звільнена 1956-го. Працювала в цеху, де ділили слюду. Саме в таборі литовка (Люба точно не пам’ятає, але жінка — з Прибалтики) подарувала їй цю вишивку. Згадує, що балтійці були особливими. Коли наглядач сповістив про смерть Сталіна і наказав усім встати, щоб вшанувати хвилиною мовчання, то усі балтійці залишилися сидіти».

Життя тривало, і Люба, повернувшись додому після шести з половиною років ув’язнення, створила сім’ю із таким же в’язнем сталінських таборів, виховала дітей. Для власної ж безпеки і майбутнього своїх дітей воліла не згадувати страшні перипетії минулого. Але зберігала цей символ дружби двох представниць поневолених тоталітарною імперією народів, які за опір окупанту змушені були поневірятися по далеких сибірах. Пам’ять про прибалтійку, яка в такий спосіб хотіла підтримати і розрадити свою товаришку-українку, назавжди зберегла у серці. А вишивку, як символ людяності, солідарності та підтримки, пані Люба Барабаш-Білинська та її родина вирішили передати до музею «Тюрма на Лонцького», щоб вона стала національним надбанням, і якомога більше людей змогло помилуватися нею.

Минули не роки — десятиліття... Стерлися із пам’яті імена, обличчя, деталі... Залишилося головне і найдорожче, що допомагало вижити, не втратити віри. «Нам було б цікаво дізнатися ім’я і подальшу долю жінки із Прибалтики — авторки вишивки — символу жіночої дружби і підтримки в тяжких умовах концтабірного життя», — розповідає Ірина Єзерська і просить зголоситися всіх, хто має будь-яку інформацію про авторку вишивки. Листи надсилати на адресу Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького»: 79013, Львів, вул. Степана Бандери, 1. Або на адресу «Дня»: 03115, Київ, проспект Перемоги, 121Д.