Виставка реліквій «22 червня... на зламі»
Учора у меморіальному комплексі «Музей Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років» відкрилася виставка реліквій «22 червня... на зламі», у створенні якої взяли участь провідні музеї військової тематики України, Білорусі, Росії, а також музей військової історії Берлін-Карлхорст.
На виставці представлено більше 2 тисяч експонатів, за допомогою яких організатори виставки переносять відвідувачів у перший день війни. Довоєнні сімейні фотокартки німецьких і радянських солдатiв зміняються документами, що уособлюють смерть і руйнування.
Кашкет Йосипа Сталіна, планшет Семена Тимошенка, кітель Семена Будьонного, депутатське посвідчення Георгія Жукова... Образ ворога передає солдатська легка курточка, у якій, загорнувши рукава, німецький солдат ішов підкоряти нашу батьківщину. У центрі залу знаходиться композиція, котра символізує задум Гітлера та його сумний підсумок. Над історичною картою з позначеннями трьох головних ударів (Північ, Центр, Південь) на скляній поличці встановлені особисті чоботи Гітлера, а тінь від них лягає на стрілки на карті. Поруч з чобітьми — дуже багато залізних хрестів, якими фюрер нагороджував своїх солдат. Тіні від цих хрестів лягають на карту, нагадуючи хрести на могилах загиблих німецьких загарбників...
Відтоді минуло 60 років, а ми усі продовжуємо відкривати невідомі нам сторіночки історії. Не усі герої удостоїлися отримання своїх нагород вчасно. Співробітники музею Великої Вітчизняної війни (Київ), дізнавшись восени минулого року про подвиг 8-літнього хлопчика, здійснений у серпні 41 року під Києвом, вийшли з клопотанням у військкомат — у результаті вже 68- літній Сергій Добрінов був визнаний учасником Великої Вітчизняної війни і отримав медаль «За оборону Києва».
Начальник Центрального музею Прикордонних військ України Павло Бушанський (Київ) розповів кореспонденту «Дня», що йому також дуже хочеться допомогти ветерану війни, колишньому прикордоннику Семену Сіроштанову отримати свою нагороду (звання Героя Радянського Союзу), до якої той був представлений за виконання складного завдання у перші дні війни, але не отримав її, оскільки все його командування загинуло. Семену Андрійовичу вже 87 років і він боїться, що вже не встигне дочекатися відновлення справедливості. Відчути усю глибину трагедії Великої Вітчизняної можна тільки, побачивши за цифрами військової статистики конкретних людей — тих, хто приймав доленосні рішення, і тих, хто був малопомітним гвинтиком всепоглинаючої машини війни.
