Виступи в чистому полі...

Маріуполь, Сартана, Волноваха, Костянтинівка, Гранітне... і виступи в чистому полі. Концерти, які давали у зоні так званої АТО самодіяльні артисти з Локачинського району, були більше, ніж просто концерти. Коли після повернення говориш із тими, хто співав практично на передовій, то відчуваєш: вони тепер по-іншому дивляться на життя і майбутню долю України. Напевне, це відчуття можна назвати загостреним патріотизмом. Бо довелося бачити локачинцям різні умови, в яких служать українські військові, не завжди вони комфортні. Бачили очі солдатів, які страшенно хочуть додому, для яких зустріч із земляками-волинянами стала справжнім потрясінням. Наче справді побували на рідній Волині... Були самодіяльні артисти у підрозділі, до якого за останні сім місяців доїжджають тільки найсміливіші волонтери.

«Але скрізь ми бачили, що у військових — бойовий настрій, вони стоятимуть і не віддадуть уже ворогу жодного сантиметра української землі», — каже Людмила Мариняк, директор Локачинської районної бібліотеки, учасниця гурту козацької пісні «Заграва» Локачинського районного будинку культури.

Крім «Заграви», на пропозицію волонтера Віталія Лісецького — поїхати у зону АТО і духовно й душевно підтримати українських військових піснями — відгукнувся ще чоловічий гурт «Соколи» із містечка Затурці. Так і поїхали: в одному бусі — артисти з костюмами, в інший завантажили передачі для наших солдатиків від їхніх рідних, продукти, інші необхідні у польовому побуті речі. Крім Віталія, поїхали і водії-волонтери з Любомля — Олександр Положевець та Ярослав Савосюк, які Донецьку область вже знають краще, ніж рідний район. Віталій Лісецький також уже й не рахує поїздок на схід, тільки дякує за підтримку в організації рейсів обласній організації Спілки ветеранів Афганістану.

Виступали волинські артисти перед українськими військовими, але в одній із точок прийшли до них і місцеві цивільні люди — жінки з дітками, директор місцевої школи, котра скористалася нагодою при земляках, як кажуть, подякувати нашим хлопцям за допомогу в ремонті школи. Пісні співали різні, й скрізь їх не могли наслухатися. Обов’язково звучали «Волинь моя» та пісня про волинську сопілку, а коли виконували старовинну волинську пісню «Налий, мамо, шклянку рому», і в ній є слова про те, що син прощається з матір’ю, бо іде у бій на схід, то в солдатів на очах виступали сльози... Хоча, звісно, пісня ця про інший час і іншу війну. У районі села Гранітне волиняни виступали на позиції за півтора кілометра від місця, де стоїть противник. Скористалися затишшям, і ніхто не відмовився від пропозиції Віталія Лісецького поїхати у це не надто безпечне для цивільної людини місце. Поїхали, бо і там служать наші захисники, каже Людмила Григорівна. Їхні пісні чули і на «тій стороні». Повернулися волиняни з поїздки ще більш впевненими, що Україна має бути єдиною, що треба зробити усе, аби не допустити цієї біди, яка нині на сході, й далі. І так уже собі міркують, що невдовзі треба знову їхати з концертами на схід, бо такі зустрічі й виступи там дуже потрібні.