«Я молю Бога за Україну»

Сумчанам таки вдалося умовити чудову актрису, Героя України Аду Роговцеву завітати до свого міста. Звісно, актриса не забуває, що народилася в цьому краї — в місті Глухів Сумської області. Її прекрасні дитячі спогади — про холодне молоко в глечику з погреба; про величезні суниці, які зустрічала тільки тут;  про домашній хліб і як усе це було смачно. У Сумах Ада Миколаївна представила свою книжку «Свідоцтво про життя». Про  презентацію дуже активно просили організатори Сумського фестивалю «Чехов-фест», зокрема його арт-директор Володимир Нянькін. Ада Миколаївна розповідала про історію створення книжки. Про чоловіка, дітей, онуків. Про свою чудову доньку Катю, якій і присвятила книжку.

Перед презентацією актриса поспілкувалася з журналістами. «День» запитав її про враження від Євромайдану.

— Євроінтеграція. Узяли напрям, зорієнтували народ, а потім повернули... А знаєте, коли ми малими дітьми гралися в «розбійників», у нас було прищеплено змалечку правило: «Лежачого не б’ють. А те, що ми бачили на Майдані... Це ж 50-та частина того, що ми бачили! А ми бачили те, що озвірілі люди б’ють не озвірілих людей. Вони, озброєні, йшли на лежачих. Це не можна вибачити!

Коли три колишні президенти млявенько висловлюють своє ставлення, говорячи: «Нехорошо...», чинний Президент каже «Ну, треба почекати...» Чого чекати?

Гірко. Гірко, бо люди на Майдані мерзнуть, не знають, чим усе це закінчиться.  Мій онук біжить на Майдан із двома прапорцями й гукає «Європа, Європа!», навіть не навчившись вимовляти всіх літер...

Людей загнали в глухий кут, і як вибратися з нього, я не знаю. Не знають і ці президенти.

Я з Криму приїхала. За ягодами не підеш, риби не наловиш, на пляжі не полежиш — бо все приватизоване, все приватне, все чиєсь. Люди добрі, ну не може такого бути!

Мені доводиться постійно купувати ліки. І стає соромно, що поряд зі мною є хворі люди, які не мають за що купити ліки... Гадаю, люди в Україні повстали не тільки через євроінтеграцію, а й проти цього.

Коли на Майдан виходить стільки людей — чесних, чистих, роботящих. І вони не знають, що робити далі. Це так сумно... У моєму віці вже не варто казати: «Я мрію...». Я не мрію, я молю Бога про Україну, бо в ній жити моїм дітям і онукам.

Повернувшись до Києва, Ада Роговцева дала інтерв’ю «Дню». Читайте його в одному з наступних номерів газети.