«Якщо генпрокурором була б я...»

Вчора в Києві звичайна зустріч з журналістами стала засобом для захисту своїх інтересів. Кровних — збоку Мирослави Гонгадзе, вдови зниклого у 2000 році журналіста Георгія Гонгадзе, і відомчих — збоку генерального прокурора України Святослава Піскуна, який «справу Гонгадзе» офіційно розслідує. Зокрема, останній заявив, що результати «свіжої» німецької геотипоскопічної експертизи тіла, знайденого в Таращі, говорять про те, що воно таки належить журналісту Георгію Гонгадзе. Пан Піскун поспішив повідомити цю новину журналістам раніше, ніж про це дізналася постраждала сторона — сім’я загиблого. Панi Мирослава пiдтвердила, що вперше чує про результати експертизи саме зi слiв журналiстiв. Тим паче, що Леся Гонгадзе, матір журналіста, чекає на рішення даної експертизи з тим, аби, можливо, поховати тіло сина.

Нагадаємо, що тиждень тому, Мирослава Гонгадзе прибула в Україну аби ознайомитись з матеріалами досудового слідства. Натомість їй надали лише частину справи, в якій йдеться лише про виконавців резонансного злочину. Всього 25 томів і десять касет із свідченнями трьох обвинувачуваних виконавців, працівників міліцейського підрозділу. Нині Мирослава Гонгадзе та двоє її представників, Валентина Теличенько та Олександр Величко, побоюються, що з великої «справи Гонгадзе», вилученої за статтею 94-ою Кримінального кодексу України «Умисне вбивство», Генеральна прокуратура України виділила лише малу частину — окрему справу, за якою тих трьох звинувачують за статтею 94-ою ККУ, пунктом І «Умисне вбивство за попередньою змовою» і за статтею 166-ою «Перевищення службових повноважень». Валентина Теличенько вважає, що між статтями «...навмисне вбивство за попередньою змовою» і «...навмисне вбивство на замовлення» є велика різниця. «Це дає можливість органам досудового слідства уникнути закінчення цієї справи і необхідності шукати замовника,» — вважає вона. Мирослава Гонгадзе вважає, що виділення останньої справи в окреме провадження є неефективним, тому вона буде оскаржувати цю дiю прокуратури.

Слідча група зібрала докази, за якими стало зрозуміло, що в Україні на момент вбивства журналіста діяла спеціальна таємна група. За припущеннями М.Гонгадзе, група належала до підрозділу МВС, який «здійснював такі дії стосовно журналістів та політиків». На сьогоднішній день докази цього є лише у «справі Гонгадзе», але Мирослава гадає, що на рахунку групи є й інші злочини. Усього тих, хто слiдкував за Георгiєм Гонгадзе, було, за словами М.Гонгадзе, 35 чоловiк. Безпосередній обвинувачуваний, про якого говорять й ті троє, що вже сидять за гратами, — екс-начальник департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексій Пукач, — досі на волі і ніхто не знає, де він перебуває. Залишає багато запитань і те, що справа по обвинуваченню саме цієї людини також буде розслідуватись окремо.

«Мене особисто дуже турбує позиція Президента України з цього приводу,» — каже М.Гонгадзе. Дійсно, «прості» слідчі Генпрокуратури намагались виконувати свою роботу добросовісно, додає Мирослава. Але вона також відчуває, що політична воля щодо замовників злочину так і не з’явилась. «Я уже нікому не вірю,» — каже вона. «Я продовжую стверджувати, що замовником цього злочину був президент Кучма, а до організації цього злочину причетний теперішній голова Верховної Ради Литвин і також екс-міністр внутрішніх справ Кравченко, якого, на жаль, зараз уже немає в живих,» — сказала М.Гонгадзе. Вона сказала, що робитиме все, аби двоє ще живих зайняли лави підсудних. Нового Генпрокурора, якщо такий буде призначений, пані Мирослава закликає, на відміну від Піскуна, не робити гучних політичних заяв. Вона також підрахувала, що від часу зникнення її чоловіка, помінялись три генпрокурори, в тому числі Святослав Піскун — уже вдруге на цій посаді. Відтак, Мирослава висловила сподівання, що втретє Піскун піде «за іншою адресою». Тим самим, виступила за відставку діючого Генпрокурора.

Щодо того, чи вірить вона в остаточне розслідування «справи Гонгадзе» із засудженням замовників злочину, Мирослава Гонгадзе сказала: «Все ймовірно... Якщо б слідчим чи генпрокурором була я, то уже давно розслідувала цю справу». Чому донині справа — в глухому куті? Річ або у непрофесійності тих, хто нею опікується, або у небажанні доводити цю справу до завершення.