Якщо на клітці слона написано «Буйвол», не вір очам своїм
Продовжує розвиватися придворна детективна історія, пов'язана із потенційним візитом до України папи Іоанна Павла II. Нагадаємо хроніку подій. У грудні 1998 року прем'єр-міністр України Валерій Пустовойтенко був з візитом у Ватикані і мав довгу розмову з Римським понтифіком. А у січні 1999 року голова Держкомітету у справах релігії Віктор Бондаренко офіційно повідомив на прес-конференції, що під час згаданого візиту прем'єр міністр передав Папі запрошення відвідати Україну у будь-який зручний для нього час. Голова Держкомітету наголосив також на тому, що цей візит не може відбутися ще до президентських виборів. Через певний час, у квітні секретар, Ради Безпеки України Володимир Горбулін висловив перед журналістами свою думку щодо небажаності візиту Папи перед виборами, хоча це й не передбачалося. Ще більш важливим є те, що в той самий час представник прес-служби Президента Сергій Куций нагадав про те, що в запрошенні, яке у грудні минулого року передав Папі прем'єр міністр Пустовойтенко, не згадувалася конкретна дата візиту.
Як бачимо, ще у квітні факт запрошення не ставився під сумнів, високі урядовцi посилалися на нього неодноразово. Більше того, в червні, у ході візиту до Польщі Президент Кучма також згадував про це саме запрошення — Папи Римського до України.
Перелічені повідомлення про запрошення Папи не пройшли, м'яко кажучи, непоміченими. Скільки було написано й сказано, скільки зламано списів не тільки в релігійних, а й у політичних колах! I не тільки в Україні. І ось 6 липня, під час розгляду у Верховній Радi питання про відповідальність уряду за ситуацію в країні, п. Пустовойтенко категорично заперечив, що він запрошував Папу до України (!!!). Король виявився голим, хоча й зробив дуже ефектний вихід.
Як розцінити заяву п. Пустовойтенка? Як здогадатися, коли нас дурили: тоді, коли хвалилися запрошенням, чи коли «категорично» відреклися? Одне можна твердити з певністю — ці дивні ігри, весь цей «мадридський двір» вельми не личать стосункам з особою такого масштабу, як папа Іоанн Павло II.
