«Європа. Луцьк. 1429»

«Європа. Луцьк. 1429» — невеличка книжечка з такою назвою є першим художнім твором про подію, котра у свій час могла б докорінно змінити історію цілого континенту. Її автор Віктор Гребенюк у передмові зазначив, що написати її спонукало те, що насправді ми погано знаємо свою минувшину. Наша свідомість перестрибує з Київської Русі відразу до Козаччини, проте між ними були  цілі століття! І ці періоди в історії навіть отримали назву «темних», бо з того часу збереглося надзвичайно мало артефактів. Проте це був яскравий період в історії Європи, котра, так сталося, після Різдва 1429 року «прийшла» у древній Лучеськ, який на той час був південною столицею Великого Литовського князівства. Таким його зробив князь Вітовт, при якому наше місто пережило справжній економічний розвиток. У Лучеську 13 тижнів тривав з’їзд європейських монархів, які мали вирішити багато актуальних питань, проте з різних причин їх так і не було вирішено.

Презентація книжки Віктора Гребенюка відбулася у Луцьку в час, коли в України анексували Крим, а на сході триває справжня війна з сусідньою державою... Тому аналогії з часами Вітовта та з’їздом монархів були надто яскравими. Адже і Волинське князівство, як говорить рецензент книжки краєзнавець Петро Троневич, котрий написав не одну монографію про історію Старого Луцька, було приєднано до Великого Литовського князівства силоміць. Син князя Любарта Федір вісім років боровся за збереження самостійності Волині як окремої держави. Проте тільки наступник Вітовта князь Свидригайло зумів відновити Волинське князівство як самостійну державу, котра уже добровільно увійшла у склад Великого Литовського князівства. Епоху Вітовта для Волині історики називають «золотою», бо був розквіт, місто мало вагу в Європі. Але з історичних документів, які збереглися, відомо, що князь тримав волинян у залізних рукавицях, погрожував волинській еліті, й якщо за Любарта містом керували тільки русини— українці, то за Вітовта — тільки литвини... І досі не було жодного українського художнього твору про ті часи, тільки інтерпретація подій з точки зору поляків чи литовців.

Петро Троневич називає з’їзд європейських монархів подією цікавою й важливою. Крім обговорення насущних політичних питань, на ньому мали коронувати Вітовта, і він уже був би не князем, а королем, що фактично  означало би незалежність Литовсько-Руської держави. Проте освячену корону, яку везли у Лучеськ, по дорозі викрали поляки, котрі прагнули не допустити такого звеличення Вітовта та зовсім не прагнули вирішити проблеми волинської політичної еліти. Подальша історія цієї корони не відома, і від неї у Луцьку залишилася лише назва ресторану, який притулився до стін середньовічного Луцького замку. Віктор Гребенюк каже, що під час  написання поеми користувався історичними джерелами, знаходив документи, які відображали тодішню епоху. Звідси імена лучан часів Вітовта, інші важливі побутові деталі. 

На думку луцького міського голови Миколи Романюка, який також узяв участь у презентації, книжка найперше важлива самим лучанам. Художня література, написана на основі історичних фактів, завжди краще розкриває історичні події, ніж проста констатація фактів у підручнику. Він вважає, що лучани повинні стати пропагандистами історії рідного міста, яке має величезний туристичний потенціал. І відзначення 585-ї річниці з’їзду європейських монархів, звичайно, мало би бути масштабнішим, бо є свідченням того, що Луцьк посідав важливе місце в європейській історії. Але як у XIV столітті, так і тепер Європа вирішує ті самі проблеми...