Європа вимагає від нас по-дорослому. Вона не має рації?
Своєрідним епіграфом до освітлення подій у Страсбурзі і реакції на них в Україні можуть бути слова члена делегації Василя Костицького: «Я не можу зрозуміти, навіщо так драматизувати рішення ПАРЄ — нас просто попередили». Тим часом, судячи зі слів в.о. глави делегації Сергія Курикіна (її постійний керівник Борис Олійник і його перший заступник Анатолій Раханський хворіли), все могло закінчитися значно гірше: «Як відомо, моніторинговий комітет і Венеціанська комісія вирішили порекомендувати Кабінетові Міністрів РЄ розглянути питання про виведення України з РЄ у разі проведення референдуму. Перед початком розгляду Асамблеєю «українського питання» я зустрівся з доповідачами моніторингового комітету і запитав їх, чи змінилася їхня позиція після рішення КС? Вони відповіли: «Наша позиція ніскільки не змінилася. На цій ноті і почалися наші переговори».
Власне кажучи, питання, які обговорено на засіданні Асамблеї, можна розділити на три групи. Перша: ПАРЄ розглядає референдум у єдності його політичних і правових аспектів. Європейських парламентарів дуже хвилював той факт, що повноваження депутатів ВР після референдуму зазнають істотного скорочення. Зі слів членів делегації, вони зустрілися з нерозумінням цього моменту (в принципі, це зрозуміло, оскільки парламентарі навряд чи можуть вітати звуження прав своїх колег). Зокрема, доповідач моніторингового комітету Ханне Северінсен у своїй доповіді наголосила: «Питання про зняття парламентського імунітету з українських депутатів є дуже небезпечним. Якщо імунітет скасувати, то як депутати зможуть ефективно відстоювати права виборців?» Друга група питань стосовна легітимності проведення референдуму. Річ у тому, що в рішенні КС не було чітко визначено, які частини закону «Про всеукраїнські та місцеві референдуми» є відповідними Конституції, а які — суперечать їй. Цей закон ЦВК тлумачить на свій розсуд. Тому європейські парламентарі зауважили, що референдум має неякісну правову основу і запропонували відкласти його. В останній групі йшлося про можливі порушення після референдуму. На жаль, проблема в тому, що Україна сама надала європейцям доволі можливостей сумніватися в її чіткій прихильності до букви і духу прийнятих на себе зобов’язань. Досить згадати виконання смертних вироків до березня 1997 року, незважаючи на заяву України про те, що смертні вироки не виконують, не ухвалений досі закон про політичні партії, були спроби перегляду у ВР без’ядерного статусу України, відмову приймати Хартію національних мов і національних меншин і багато іншого. За слушним зауваженням С.Курикіна, «ми змусили РЄ не довіряти собі. Інші країни не критикують так, як Україну, оскільки ті не дають підстав для такої критики».
Враховуючи ці обставини, можна припустити, що делегація навряд чи істотним чином могла вплинути на рішення ПАРЄ. Вона прийняла одноголосно чотири поправки до рекомендації Асамблеї, але не змогла переконати європейців урахувати їх. До речі, міністр закордонних справ Борис Тарасюк також не зміг вплинути на рішення ПАРЄ. Як відповів член української делегації Євген Мармазов, йому було надано необмежений час для того, щоб викласти офіційну позицію українського керівництва. Б. Тарасюк спробував переконати європейських парламентаріїв, що «не все так погано в нашому домі», але знайти достатньо переконливих аргументів, судячи з усього, не зміг. Як не змогли їх знайти й інші офіційні особи, що представляють Україну в Страсбурзі (за словами членів делегації, на це засідання ПАРЄ прибуло, як ніколи, багато представників адміністрації Президента, Кабміну та інших органів влади).
При цьому важливо зазначити, що рішення Асамблеї було прийняте колегіально; причому не була врахована більш м’яка позиція стосовно України президента ПАРЄ лорда Рассела-Джонстона. Більше того, за словами С.Курикіна, рішення ПАРЄ могло бути набагато жорсткішим. Тому припущення деяких політиків, що рішення ПАРЄ були «спровоковані» діями Сергія Головатого або незадовільною роботою української делегації, м’яко кажучи, не цілком відповідає дійсності. В інтерв’ю кореспондентові «Дня» в. о. глави української делегації підкреслив: «Не треба «демонізувати» Сергія Головатого або робити його «жертовним бараном». Усе значно простіше. Є правила, і Асамблея дотримувалася їх. Вона не може весь час робити винятки для України...
Чи могло бути рішення ПАРЄ кардинально іншим? Навряд чи, враховуючи те, що головні претензії європейців були не до запитань референдуму, а до того, що результати референдуму будуть реалізовані з порушеннями чинної Конституції. Звичайно, можна звинуватити ПАРЄ в тому, що вона наполегливо не бажає допускати особливих «тимчасово-перехідних» стандартів для української демократії. Але можливо, все-таки логічніше було задуматися, наскільки послідовна і продумана українська позиція у відносинах із Радою Європи, наскільки вагомі наші аргументи для європейців? Мабуть, цілком логічним у цьому плані видається висновок Курикіна: «Нам треба не сваритися з Радою Європи, а чинити так, щоб наші слова не розходилися з ділом».
