«Захист» замість любові

Починаючи з 1949 року, 1 червня в усьому світі відзначають Міжнародний день захисту дітей, яке встановлене Міжнародною демократичною федерацією жінок. В Україні його проводять лише одинадцятий раз. Саме цього дня світова спільнота звертає увагу, як охороняється здоров’я дітей, чи дотримуються їхні права на освіту, дозвілля, захист від фізичного та психологічного насилля, як ведеться боротьба з експлуатацією дитячої праці.

Але чи правильно думати про дитячі проблеми тільки раз на рік, та ще й зводити все це до піар-акцій різних організацій, які цього дня роздають дітям подарунки, пригощають солодощами, запрошують на концерти? Так, у Києві 30—31 травня відбувся фестиваль морозива — його тут продавали, роздавали дітям за участь у різних конкурсах, а зібрані кошти обіцяли передати дитячим будинкам. Підтримувала цей захід асоціація вітчизняних виробників морозива. І напевно, могла б робити схожі акції і підтримувати покинутих дітей матеріально протягом усього року, проте поки що не вважає за потрібне.

Таку ж саму ціль — збір коштів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки — мала Всеукраїнська благодійна акція, яка розпочалася у Києві 29 травня. Протягом трьох днів в Українському домі працював дитячий книжковий ярмарок, де збиралися книжки та кошти для вихованців шкіл-інтернатів, проводилися майстер-класи гончарного мистецтва, виставки дитячих робіт тощо. Вчора ж у столиці відбувся фестиваль фільмів та телерадіопрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча». А на базі Міжнародного дитячого центру «Артек» пройшла нарада Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, де обговорили проблему оздоровлення дітей.

На перший погляд, про проблеми дітей не забули ні влада, ні бізнес-структури, а що далі? Після свята частина дівчаток та хлопчиків повернеться додому, а дехто — у дитячі будинки. Як повідомляє Державний департамент з усиновлення та захисту дітей, наразі в Україні налічується понад 100 тисяч дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Ще 130 тисяч ризикують втратити батьків, оскільки проживають у сім’ях, які в суспільстві називають соціально неблагополучними. Щотижня тільки в пологових будинках Києва до десятка новонароджених дітей опиняються без материнської, а отже, родинної опіки. А скільки в Україні безпритульних дітей, у Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту не називають, лише констатують, що кожного року їхня кількість зменшується на 20—30%. То, може, замість безкоштовних солодощів та концертів нам варто подумати, що робити, щоб діти залишалися з біологічними батьками, не потерпали від насильства, добре харчувалися, нормально вчилися, одним словом — мали щасливе дитинство не раз на рік, а весь час?