«Засада» на міністра
Її влаштували в Луцьку на міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука батьки, діти яких хворі на церебральний параліч. Вони перекрили вхід в обласну держадміністрацію, де мала відбутися розширена апаратна нарада, й зі сльозами вимагали... допустити на Волинь російських лікарів. Начебто хірурги з Тули творять чудеса і мало не ставлять не ноги безнадійних...
Щоб «зловити» міністра, зібралися мами з дітьми не лише з Луцька, а й з віддалених сіл. Дивлячись на цих нещасних дітей в інвалідних колясках, затиснутих у колі міністерської свити та журналістів, мабуть, не одна людина подумала: недарма кажуть, що останньою помирає надія. Бо українська офіційна медицина, як випливало з емоційної розмови, банально ставить на цих дітях хрест. Міністра в усіх бідах не звинувачували: якщо на цій посаді за роки незалежності змінилася енна кількість чиновників, то чекати, що «прийде Поліщук і всіх полікує», згорьовані мами не збиралися. Але вони вимагали, щоб міністр «розпорядився і в Луцьку були виділені операційні для тульських хірургів, які значно полегшують стан таких дітей».
— Але зарубіжні спеціалісти не можуть займатися практикою в Україні, не маючи ліцензії від нашого Міністерства охорони здоров’я. Такий порядок у всіх країнах, — відбивався міністр (між іншим, сам нейрохірург високого класу). Він так і не пояснив, чи можлива видача таких ліцензій взагалі.
— Тоді поїдемо до Ющенка! Ми стояли на Майдані, я від Ющенка маю особисту подяку! — хапалася як за останній аргумент мама хворого хлопчика з Рудки-Козинської, що в Рожищенському районі, бгаючи в руках колективне звернення до міністра, яке він так і не прийняв. Сказав приїжджати до Києва. Але хіба вони там не були?.. На спорожнілій площі перед «Білим домом» (міністр поспішив на нараду) матері плакали й розказували журналістам, до скількох чиновників зверталися зі своєю бідою, розказували, що мусять їздити на обстеження до Львова, бо на Волині цього зробити не можуть, про те, як зібрали сильніших дітей, котрі витримають дорогу, й поїхали з ними в Міністерство охорони здоров’я. Вони подолали всі рубежі внутрішньої міністерської охорони й потрапили до першого заступника міністра Святослава Ханенка.
— А він нам видав: що за цирк влаштували?! Бо ми мали дітей на колясках...
У залі засідань обласної ради між тим уже почалася представницька нарада. Керівники охорони здоров’я з усієї України приїхали до Луцька, аби тут познайомитися з передовим досвідом у галузі охорони здоров’я матері та дитини. До наради поважне товариство вже побувало й у Луцькому клінічному пологовому будинку, в діагностичній лабораторії обласного дитячого медичного об’єднання, в обласній клінічній лікарні, й скрізь було просто приємно здивоване здобутками й європейським рівнем медичної допомоги. Почавши з тривалих подяк за «гостинність» волинянам, міністр так само захоплено сказав і про стан охорони материнства та дитинства у нашому краї: мовляв, нещодавній його візит до Дніпропетровська засвідчив, що тамтешній медицині ще дуже далеко до рівня волинської. Втім, і київській, казав міністр, є чому повчитися у нашої провінції. Звичайно, ніхто особливо не зосереджував увагу, що такі досягнення — дуже часто наслідок особливих ділових якостей головних лікарів. Того, хто бував у київських клініках (а автору цих рядків довелося близько знайомитися з умовами лікування і побуту в трьох столичних науково-дослідних інститутах), звичайно, вражають тамтешні обдерті стіни та інші ознаки «совкової» медицини. А в Луцькому пологовому будинку — персональні пологові зали, одноразові рушники і багато чого іншого, що є правилом у Прибалтиці чи Польщі, та не в Україні. Проте й кількість ускладнених пологів (в Україні в загальному вони становлять майже 70 відсотків), не зменшується. І кількість звернень із регіонів у Київ — теж. І навіть введення інституту сімейних лікарів, що стало своєрідною «фішкою» нового міністра, та «заслання» майже всіх випускників медінститутів на село, ще не вирішує багатьох проблем.
До багатьох сентенцій, які лунали на нараді, хотілося поставити запитання: що ви знаєте про нашу медицину? Можливо, й на суперсучасному рівні прозвітував (iз застосуванням дуже недешевої мультимедійної техніки) начальник Волинського обласного управління охорони здоров’я Ігор Ващенюк. Але якщо навіть вищі медичні чиновники свідчать (як той же Ханенко в інтерв’ю «Дню»), що «70% бюджетних коштів ідуть на зарплату медпрацівникам, а ще 20% — на утримання медичних установ», то підрахуйте, скільки залишається безпосередньо на лікувальний процес? На нараді як приклад високого професіоналізму волинських медиків неодноразово звучала історія порятунку дівчинки, яка народилася з вагою 650 грамів (а виписали її з лікарні з вагою понад три кілограми!). Та якби не гроші батьків, які втратили вже не одну дитину, які мешкають у гуртожитку, проте позичили 15 тисяч гривень на лікування, — що б без цих грошей робили наші справді герої- медики?!
Міністр обнадіяти міг мало. Хіба тим, що нікого з армії медиків не буде скорочено, всі матимуть роботу (знову ж питання: чи покращиться від цього рівень медицини?). Та ще тим, що фінансування рододопомоги, охорони здоров’я матері та дитини, профілактика й лікування онкозахворювань у жінок після його розмови з Юлією Тимошенко у бюджеті на наступний рік мають бути виділені окремим рядком.
