Засуджені на туберкульоз

Попри помітне зниження захворюваності на туберкульоз в установах кримінально-виконавчої системи Житомирської області, у 2002 році в п’яти УВП і одній в’язниці, де утримується понад 6800 засуджених, зареєстровано 173 випадки активної форми цієї хвороби, що на 34 відсотки менше, ніж у 2001 році. Ситуація там залишається складною. Зокрема, в перерахунку на 100 тисяч населення рівень туберкульозної захворюваності у цих закладах майже у 40 разів перевищує середньообласний показник. Напружене становище у Житомирському СІЗО, а також інших місцях попереднього утримання людей, підозрюваних або звинувачених у порушенні законів. Загалом по області також спостерігається деяке покращання епідемічної ситуації з туберкульозу. Однак і за цих умов кількість нових випадків активного туберкульозу у минулому році склала 78,1 на 100 тисяч населення, що вважається несприятливою ознакою.

На засіданні регіональної міжвідомчої комісії по боротьбі із туберкульозом, що пройшло минулого вівторка під головуванням заступника голови Житомирської облдержадміністрації Ігоря Рафальського і на якому оприлюднювались наведені цифри, вказувалось і на причини зазначеного становища. Зокрема, заступник начальника обласного управління охорони здоров’я Володимир Голованов говорив, що у місцях позбавлення волі для лікування хворих на туберкульоз виділяється 1—2 відповідні препарати замість 4—5 видів, як цього вимагають документи Всесвітньої організації охорони здоров’я (щоправда, у відкритих закладах ситуація з такими ліками не набагато краща), не проводиться належне знезараження посуду, яким користуються хворі, і відповідна дезинфекція приміщень, де вони утримуються. При лікуванні засуджених із відкритими формами туберкульозу в обласному протитуберкульозному диспансері виникають серйозні проблеми, з огляду на схильність останніх до асоціальної поведінки. Пропозиції щодо відкриття лікарні закритого типу для засуджених, а також бомжів, наркоманів, інших осіб, які злісно ухиляються від лікування, з різних причин, передусім фінансових та організаційних, залишаються нереалізованими. Проте, зауважував неодноразово по ходу засідання І. Рафальський, непоодинокі випадки, коли оперативному вирішенню питань у цій справі заважає не стільки відсутність грошей, скільки недостатня координація дій між різними відомствами. Комісія ухвалила рішення, спрямоване на покращання ситуації. Однак на згаданому засіданні майже не говорилось про умови, в яких утримуються люди в УВП, в’язниці, СІЗО, КПЗ. Адже відомо, в тому числі з доповідей уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ніни Карпачової і матеріалів недавно померлого журналіста Сергія Набоки, що умови «життя» в цих закладах далекі від прийнятих у цивілізованих країнах. І сам факт багаторазового перевищення середньостатистичного показника захворюваності на туберкульоз в установах пенітенціарної системи є достатньо красномовним.

Тобто очевидною є закономірність — значна частина тих, хто потрапляє за грати, принаймні на Житомирщині, приречена захворіти на туберкульоз. Але за вироком суду злочинців засуджують до позбавлення волі, а не до туберкульозу. І право на охорону здоров’я гарантовано Конституцією України всім громадянам, в тому числі ув’язненим. Зрозуміло, що тюрма не може бути санаторієм. Проте дуже ймовірно, що рано чи пізно серед тих, хто захворіє на серйозні хвороби під час відбуття покарання чи в СІЗО, зокрема на туберкульоз, знайдуться такі, хто подасть позови за втрачене здоров’я. І будуть праві.