Згадка про подорож в Україну

«Сьогодні разом з вами бажаю відновити у пам’яті етапи апостольської подорожі, яку я здійснив цими днями в Україну. Дякую Богові за те, що вчинив можливою цю подорож, яку вже віддавна я виношував у моєму серці. Цим я хотів віддати пошану цьому народові, його довгій та славній історії віри, свідчення і мучеництва.

З глибоким почуттям любові я згадую про співбратів єпископів України східного і латинського обрядів, яких я мав радість обiйняти на їхній землі. Були присутні також численні кардинали і єпископи з інших країн, які приїхали, щоб засвідчити свою духовну близькість народові, який зазнав стількох випробовувань...

Звідси, від Гробу святого Апостола Петра, бажаю ще раз послати мій шанобливий та братерський привіт Православній Церкві, яка в Україні збирає навколо себе велике число вірних і впродовж століть збагатила вселенську Церкву свідченням вірності Христові багатьох своїх дітей.

Відновлюю вияви моєї щирої вдячності Президентові, панові Леонідові Кучмі та іншим представникам державної влади, які мене прийняли з великою сердечністю і приготували все для повного успіху цієї подорожі. У зв’язку з цим я вітаю шлях свободи і надії, на який ступила Україна після сторіччя жорстоких випробувань, а тепер покликана до того, щоб краще скріпити свою національну та європейську ідентичність, залишаючись прикріпленою до власних християнських коренів.

Київ — це колиска християнства у східній Європі. З України понад тисячу років тому поширилася віра і християнська цивілізація в європейському Сході. Особливо важливе те, що Київ — то якби показова «лабораторія», де співіснують східна і західна християнські традиції.

Очолювати урочисті літургії в латинському та візантійсько-українському обрядах у Києві та Львові стало для мене незабутнім досвідом. Це означало пережити літургію, дихаючи «двома легенями». Так, як це було наприкінці першого тисячоліття, після Хрещення Русі і перед злощасним поділом між Сходом і Заходом. Ми молились разом, бо різниця в традиціях не забороняє єдності у вірі і в церковному житті. «Щоб усі були одно», слова щирої молитви Христової — красномовно лунали на цій безмежній землі, історія якої несе заклик, написаний кров’ю: бути «мостом» між роз’єднаними братами.

Я відчув цей особливий екуменічний поклик України, зустрічаючись з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, до складу якої входять представники християнських Церков, мусульманських, єврейських спільнот та інших конфесій. Це організація, яка сприяє збереженню духовних цінностей, створюючи атмосферу порозуміння між різними релігійними спільнотами. І це є тим більше важливо у країні, яка важко пережила заборону релігійної свободи. Як не згадати і того факту, що поряд з багатьма християнами також і велике число євреїв стали жертвами нацистського фанатизму, а численні мусульмани були жорстоко переслідувані радянським режимом? Всі віруючі в Бога відкидають будь-яку форму насильства, вони покликані живити невідмінні релігійні корені кожного справжнього гуманізму.

Знаменним є те, що між двома беатифікаційними церемоніями у Львові відбулася очікувана зустріч з молоддю. Їм, надії Церкви і суспільства, я показав на Христа. Тільки Він має «слова життя вічного» і провадить до справжньої свободи. Я символічно доручив «молодій» Україні Божественний Закон Декалогу, Десяти Божих заповідей, як необхідний компас на її шляху, застерігаючи молодих від ідолів хибного матеріального добробуту і спокуси втечі перед особистою відповідальністю.

У той час, коли у думках і серці воскресають картини цієї подорожі та її різних етапів, я молю Господа, щоб благословив зусилля усіх тих, які у цій улюбленій країні присвячують себе служінню Євангелії і пошукам справжнього добра людини, кожної людини. У цей момент думаю про численні ситуації страждань і труднощів, у яких, зокрема, перебувають також і в’язні, яким я засилаю мій щирий привіт, запевняючи про особливий спогад про них у молитві.

Усі ваші добрі наміри доручаю заступництву Пресвятої Діви Марії, яку з такою ніжною набожністю шанують у багатьох святих місцях країни. Українському народові відновлюю моє побажання добробуту і миру. Нехай же Господь оздоровить усі рани цього великого народу і провадить його з надією до нового майбутнього!»