Зі святом!
Співпало так, що на неділю припало відразу два свята: День працівників морського та річкового транспорту i День незалежності США. З приводу першого Леонід Кучма закликав моряків і річковиків підвищувати ефективність і конкурентоспроможність морського та річкового транспорту i побажав усім працівникам «нелегких, але сповнених романтики й натхнення професій, а також близьким і рідним, щастя, здоров'я, благополуччя та плідних досягнень на славу процвітання незалежної вільної морської держави — України».
В свою чергу, 223 роки тому один із батьків-фундаторів США Томас Джефферсон проголосив, що всі люди рівні від народження й народжені для щастя, що й було записано в конституцію колишніх англійських колоній, а відтоді й донині вільних американських штатів.
Вiдчуваєте різницю? У нас якось здавна повелося, що щастя пов'язане з процвітанням країни. А ось у США — навпаки: процвітання країни залежить від щастя кожного її громадянина. Нам цього гнилого капіталістичного індивідуалізму не зрозуміти. Інша справа: «Смело мы в бой пойдем за власть Советов. И как один умрем в борьбе за это!» Ось це по-нашому. А якщо вже не померти, то принаймні жити лише заради цього: «Жила бы страна родная, и нету других забот!»
Проте історія святкування в Києві Дня незалежності США сягає своїм корінням у глибоке минуле. Так, три-чотири роки тому його святкували на озері Тельбін. Останні два роки свято проходить на стадіоні «Спартак». Уже сам вибір місць святкування свідчить про вкрай несерйозний підхід Посольства США до такої знаменної події. Ні тобі урочистого засідання в Палаці «Україна» з солідною доповіддю, в якій має бути дано глибокий і всебічний аналіз успіхів і невдач США за минулі 223 роки. Ви не повірите, але не пролунало жодного заклику: «Віддати всі свої сили для будівництва незалежної американської держави!» Навпаки: після безкоштовної порції курчати й келиха пива «Славутич», що їх отримали всі запрошені, народ танцював під Диксиленд, грав у волейбол і радісно улюлюкав парашутистам, які спустилися прямо на поле стадіону. Всюди бігали діти, на яких ніхто не шикав і не кричав, що вони заважають урочистостям. На всі мої спроби виголосити заздалегідь підготовлену коротеньку вітальну промову була абсолютно непристойна пропозиція відпочивати й розважатися.
«Та що ж вони такі щасливі?» — із заздрістю думав я. Адже не від того, що можна споживати безкоштовного Кока-Колу й морозиво скільки душі завгодно?! Тим більше, що в тих, хто відпускали цю саму Колу, я з подивом упізнав керівників кількох найбільших американських компаній в Україні. Ви можете собі уявити наших міністрів, які 24 серпня на Хрещатику відпускають народу лимонад і пиво?
А під кінець свята я став свідком абсолютно чудового діалогу між імпозантним чорношкiрим американцем, який стояв на розливі «Славутича», й двома нашими офіцерами міліції, які здійснювали охорону заходу.
— Пивка б нам, братику, — звернулися міліціонери до штатiвця.
— Так ви ж у формі! — відповів той.
— Та вже нічого.
Мабуть, американець живе в Києві не перший рік, про що свідчило його запитання:
— А якщо начальство спіймає?
— То це вже наша турбота, братику, — нам би пивка!
Чорношкiрий брат налив охоронцям порядку два келихи холодного пива, i на святі Дня незалежності США стало ще на двоє щасливих людей більше. А за огорожею стадіону, незважаючи на спеку, стояли кияни й дивилися на чуже свято.
Одне мені дає надію: можливо, через 215 рокiв й ми так будемо святкувати свою незалежність? Хоча, з іншого боку, і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма далеко не одне й те саме, що Томас Джефферсон.
