Знайти б в Україні «made in Ukraine»

На речовому ринку — як на географічній карті світу. Светри — з Туреччини. Взуття — з Китаю. Інші речі — з Польщі, Угорщини, навіть з Білорусі. А я шукаю в рідній країні «made in Ukraine». Марно. Не знайду. А звідки ж воно візьметься, якщо в Хмельницькому взуттєва фабрика давно зупинилася, а трикотажна — ще раніше. Ті люди, які працювали на місцевих заводах і фабриках, їдуть за кордони Батьківщини, привозять фурами товари і тут їх продають. Продавців стає більше, ніж покупців. Дають роботу туркам, полякам, ліванцям. Позбавляють роботи рідних українців.

Стоять заводи і, кажуть, що вони реанімації вже не підлягають. А тому не платять податки. І, як мені пояснили дорослі, нічого не перераховують до Пенсійного фонду. Тому моя мама лікує хворих, а зарплатню не отримує. Тому вчителька після уроків шукає собі підробіток.

Коли в Хмельницькому працювали заводи й фабрики, я була маленькою. Не пам'ятаю, якої якості товари вони виробляли. Але батьки згадують без ностальгії, що всі ті речі з місцевих конвеєрів були кепські, а зарубіжні товари були «блакитною» мрією всіх. Звісно, не треба вертатися до виробництва того, від чого люди відверталися б. Треба щоб кожен купував те, що зроблено в Україні. І мав велике задоволення від того, що без примусу підтримує власного товаровиробника. Тоді моя мама отримуватиме зарплатню, а вчитель не поспішатиме після уроків на пошуки підробітків. І все в Україні зміниться якнайкращим чином. І чиїм же розумом таке станеться? І коли?..

Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, 13 років Хмельницький