10 років з МВФ

Національний банк України очікує прийняття рішення про виділення Україні чергового траншу за програмою EFF у липні. Загальний обсяг коштів, очікуваних від Міжнародного валютного фонду 2016 року, становить $1,7 млрд.

Спеціалісти «Публічного аудиту» вирішили вивчити, які наслідки за останні 10 років мала для України співпраця з Фондом, та вказують, чому вона не є панацеєю для розвитку країни та порятунку її економіки.

«МВФ дає країні типову схему подолання кризи, яку пропонує всім країнам-боржникам, а наскільки вона адаптується в тих чи інших реаліях — мало кого цікавить. Як приклад, два роки тому Фонд поставив перед Україною вимогу: подолати дефіцит НАК «Нафтогазу» та встановити економічно обґрунтовані тарифи. У тому, що наші чиновники під цим приводом установили вдвічі завищені тарифи, Фонд розбиратися, зрозуміло, не буде», — вказує керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.

Не афішують наші високопосадовці, за його словами, й того, що від 1965 року майже половина з усіх прокредитованих країн не поліпшила стану своєї економіки. Більше того, 32 країни стали ще біднішими, ніж до початку співпраці з Фондом, а реформування деяких (зокрема, в Африці та Латинській Америці) взагалі призвело до їхнього банкрутства.

ЯК РОЗХИТУВАЛО ГРИВНЮ?

Починаючи з 1996-го  і до сьогодні гривня здешевіла в 12,5 разу. Завжди це було пов’язано з наданням чергового траншу МВФ. Так, із 1996 по 1998 роки ми отримали $1,887 млрд кредиту для підтримки курсу власної нацвалюти та фінансування дефіциту платіжного балансу України, а курс гривні миттєво впав із 1,75 грн до 2,60 грн.

У 1998—2001 рр. було надано $0,575; падіння гривні не змусило себе довго чекати, і вже 1999-го українці купували долар по 4,32 грн, а вже за рік — по 5,48 грн. Щоправда, 2001 року курс вдалося дещо знизити — до 5,37 грн за долар. Проте за цей період наша національна валюта знецінилася вдвічі (більш ніж на 205%), а якщо порівнювати з 1996 р., то на всі 305%.

Що цікаво, протягом п’яти років — із 2002-го по 2007-й — Україна не отримувала кредитів від Фонду, і гривня характеризувалася відносною стабільністю: ми ввійшли в 2008-й рік із курсом 5,05 грн за долар.

Найбільший кредит на суму понад $10,5 млрд держава отримала у 2008—2009 рр., але й курсові «плоди» не забарилися — долар стрибнув до 8,04 грн, відповідно гривня знецінилася ще в 1,5 разу.

Черговий кредитний транш — понад $3 млрд у 2010—2012 рр. — і курс гривні знову дещо просів.

Протягом 2013 року Україна взяла тайм-аут на кредити МВФ, і ситуація на монетарному ринку дещо стабілізувалася. Цей рік був останнім, який ми запам’ятаємо з більш-менш стабільним і вже таким недосяжним курсом у 8 грн за долар. Наприкінці квітня 2014 року МВФ схвалив рішення про надання нашій країні $17 млрд — у травні 2014 року було отримано $3,2 млрд, у вересні — ще $1,4 млрд. Далі — мабуть, всім відома історія з курсовою турбулентністю. Перші керівники країни свідомо відправили гривню в «приречений рейс», за час якого її вартість знижувалася до 10, 15, 20, 30 і навіть 40 грн за долар. Наразі Нацбанк закріпив за «зеленим» майже 25 грн, але позиція національної валюти є й надалі дуже хиткою.

«Не треба недооцінювати вплив кредитів МВФ на стабільність гривні. На кожному етапі кредитування курс гривні просідав. Крім того, важливо, і про що часто мовчать чиновники: ні однієї гривні не було витрачено на підтримку та модернізацію виробництва — гроші Фонду не запускаються в реальну економіку, а лягають у золотовалютні резерви, йдуть на покриття дефіциту або ж погашення попередніх боргів», — вказує Максим Гольдарб.

Тобто, за його словами, ми отримуємо замкнене коло: Україна бере кредити, щоб нібито стабілізувати національну валюту, насправді отримує ефект ноцебо й тільки погіршує свій стан. Станом на 1 листопада 2014 року обсяг золотовалютних резервів нашої країни становив понад  $12,5 млрд, хоча місяцем раніше він сягав ще понад $16 млрд. Міжнародні резерви лише за місяць скоротилися на $4 млрд, частина з яких пішла на покриття боргу «Нафтогазу України», ще частина — на інтервенції НБУ з підтримання стабільності гривні. Результат — нульовий, бо курс валюти тоді підвищився з 13 до 16 грн за долар, а  $4 млрд золотовалютних резервів країна не дорахувалася.

2014 року ми отримали $4,6 млрд, проте основні кити, на яких тримається мікроекономічний вимір, показали суцільне падіння: ВВП — на 4,6%, капітальні інвестиції — понад 25%, експорт — майже 10%, імпорт — понад 25%. Інфляція за підсумками року сягнула позначки в 20%.

2015 року ситуація докорінно не змінилася: ВВП знизився ще на 10%, експорт — на 24%, імпорт — 12,1%; інфляція досягла рівня 47% від початку 2014 року.

БОРГИ ЗАРАДИ БОРГІВ?

Станом на сьогодні Україна заборгувала перед МВФ майже $10 млрд. У цьому році ми маємо паузу у виплаті  за боргами, але вже наступного року повинен відбутися перший платіж на $1 млрд; 2018 р. — ще $2 млрд, а якщо протягом цього року отримаємо гроші в борг, суми й відсотки за ними збільшаться.

Наразі основна частина всіх грошей із нової програми йде на погашення старих боргів. Недарма МВФ часто приурочує свої транші до чергових великих виплат за зовнішнім боргом, принаймні так було торік.

Поряд із безглуздим та безсистемним нарощенням боргів викликають спантеличення дії, які вживає уряд. Так, у вересні минулого року ВР за поданням Мінфіну ухвалила закони про реструктуризацію боргів України, які дозволяють розраховуватися не лише грошовим, а будь-яким майном України — всіма активами, що є в нашій країні. Крім того, і цього ніколи не було в історії незалежної України, іноземні кредитори зможуть претендувати на частину виробленого українцями ВВП.

«Складається враження, що перші особи нашої держави навмисно обирають таку тактику поведінки в кредитних іграх із МВФ, аби поставити Україну в становище цугцвангу»,  — говорить Гольдарб.

ДЕ ШУКАТИ ДЖЕРЕЛА РОСТУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ?

 «Народу України немає сенсу очікувати надходження кредитних грошей від МВФ, тому що на добробуті людей ці гроші не позначаться. Треба називати речі своїми іменами: за час після Майдану Україна отримала досить чималі, за словами наших чиновників, кошти від Фонду. Хтось відчув зміни на краще? Ні. Скажу більше: на сьогодні Україна зіткнулася з безпрецедентними викликами, які потрібно вирішувати негайно, якщо ми хочемо зберегти цілісність країни: мінус 700 українців в день; зменшення платоспроможності кожного громадянина в чотири рази; шестикратним зростанням цін на газ для людей і тарифів; триразовим ростом цін на продукти харчування та ліки; триразовим знеціненням гривні та заощаджень людей; розвалом банківської системи; зниженням наполовину експорту та імпорту; новими податками на ліки й війну; продажем стратегічних об’єктів; розгулом злочинності. До всього, Україна вже перетворюється з суб’єкта на об’єкт міжнародної політики», — констатує Гольдарб.

Фахівець бачить такий рецепт для виведення економіки з кризи: комплексна й радикальна податкова реформа — насамперед створення в Україні  податкового «раю». «Під іншим соусом Україна зараз грошей не отримає...» — переконаний спеціаліст.

Крім того, за словами Гольдарба, Рада має ухвалити привабливі інвестзакони; гарантувати недоторканність права власності — у жодному разі не можна пропускати законопроекти про досудове рейдерство, вилучення активів і власності у людей без вироку суду. Врешті, потрібна реальна децентралізація регіонів, яка якісно сприятиме покращанню їхньої ділової активності.