Берлусконі та Південний потік

Колишній італійський прем’єр-міністр Сильвіо Берлусконі та його політичні союзники твердять про те, що Путін — то є найкращий союзник Європи. Шляхом переведення уваги з міжнародної геополітики на міграційні потоки з Північної Африки та мусульманських країн, Берлусконі має на меті вдихнути нове життя в проросійську енергетичну політику, базисом для якої стала його персональна дружба з президентом РФ.

«Європа ризикує зіткнутись із нашестям мусульман, і лише тісна співпраця з Росією здатна допомогти Європейському Союзу протистояти жахливій ісламістській експансії з Африки», — це не середньовічна картина, а те, про що сказав колишній італійський прем’єр Сильвіо Берлусконі в суботу 11 жовтня в місті Аоста під час зустрічі з його консервативною партією «Вперед, Італіє!».

Берлусконі, який тричі очолював італійський уряд за останні двадцять років — із 1994 до 1995, з 2001 до 2006 і з 2008 до 2011 року, відзначив, що президента Російської Федерації Володимира Путіна слід розглядати як прихильника християнства, котрий може допомогти країнам-членам ЄС захистити себе від ісламістського й міжнародного тероризму.

«Існує всього кілька світових лідерів, які здатні протистояти загрозам, тому Італія має підтримувати тісні зв’язки з Росією як християнською потугою», — зазначив Берлусконі перед своїми прибічниками із «Вперед, Італіє!».

Під час зустрічі з членами партії Берлусконі також відтворював російську пропаганду, аргументуючи путінську інтервенцію на сході України намаганнями захистити російськомовне населення Криму, Донецької та Луганської областей.

Проросійські висловлювання Берлусконі, найперше, були намаганням публічно висловити критику уряду Маттео Ренці, адже чинний італійський прем’єр, котрий є також лідером лівоцентристської демократичної партії, підтримував запровадження суворіших санкцій проти Росії у відповідь на порушення територіального суверенітету України.

При цьому Берлусконі не єдиний, хто підтримує стратегію союзництва з Росією, задля самопротиставлення уряду Маттео Ренці. У п’ятницю 10 жовтня цього року в Москві лідер популістського руху «Північна ліга» Маттео Сальвіні прославляв путінський режим «за відсутність ісламістських іммігрантів на Червоній площі». Очолювана Сальвіні «Північна ліга» проводить жорстку кампанію проти антиросійських європейських санкцій як у Європейському парламенті, так і в самій Італії, де в північних регіонах країни підбурюються бізнесмени, які, за задумом, мають протистояти як Ренці, так і США з ЄС в їхній незгоді з путінською військовою агресією в Україні.

Рішення як Берлусконі, так і Сальвіні вдатися до антиісламістської риторики задля зближення з Росією сягає своїм корінням в історію реалізації «Південного потоку», проекту, розробленого Путіним та підтриманого 2009 року Берлусконі, спрямованого на постачання більших обсягів російського газу в Європу та обходу України і центральноєвропейських країн-членів ЄС.

«Південний потік» став справою приватизації енергетичної політики в Італії: уряд Берлусконі, підтримуваний коаліцією партій «Вперед, Італіє!» та «Північна ліга», змусив італійський енергетичний концерн ENI налагодити партнерство з російським національним лідером «Газпромом», з метою реалізації «Південного потоку» на користь приватних інтересів Берлусконі з Путіним.

Всупереч підтримці Берлусконі путінського газопроводу, Європейська комісія сприйняла проект «Південного потоку» як такий, що ставить під загрозу енергетичну безпеку країн-членів ЄС, які й так занадто залежні від постачань газу із Росії та Алжиру, а отже надала рекомендації Італії віддати перевагу реалізації проекту Трансадріатичного трубопроводу — TAP, що має надати можливість постачання газу на рівні 10 млрд куб. м на рік з Азербайджану через Грецію та Албанію. До рекомендацій Європейської комісії дослухалися італійські уряди, які прийшли на зміну уряду Берлусконі, на чолі з прем’єр-міністрами Маріо Монті, Енріко Леттою та Маттео Ренці.

В Італії енергетичну політику Путіна просувають популісти й екстремісти. ТАР, будучи проектом, що спрямований на диверсифікацію постачань газу, може зробити Італію хабом азербайджанського газу в Європі, створює нові робочі місця, особливо в області Апулія, одному з найбідніших італійських регіонів. Виходячи з цих міркувань, ТАР підтримують не лише лівоцентристська Демократична партія, а й Нова правоцентристська партія, центристська партія Громадянський вибір і соціалісти.

Однак жорстку опозицію ТАР висловлюють екстремістські та популістські політичні сили. З одного боку, популістський «Рух п’яти зірок», очолюваний коміком Беппе Ґрілло, і крайнє ліве крило — партія «За збереження екологічної свободи», наводять аргументи на користь того, що ТАР загрожує екологічній рівновазі узбережжя Апулії. З іншого боку, популістська «Північна ліга» і крайня права партія «Братство Італії» та деякі члени партії Берлусконі «Вперед, Італіє!» вважають реалізацію ТАР порушенням національного суверенітету Італії.

Ці італійці сприймають Азербайджан як далеку мусульманську країну, яка належить до арабського світу (!): в такий спосіб Берлусконі та Сальвіні посилюють свою антиісламістську риторику з метою дискредитації ТАР, надання підтримки «Південному потоку» і просування ідеї посилення політичних та енергетичних відносин з Росією.

В Італії також нерідко лунають звинувачення на адресу Азербайджану стосовно порушення прав людини від кількох відверто проросійських коментаторів і дослідницьких центрів, які відповідно не помічають порушення прав людини в Росії. Ця стратегія спрямована на «покарання» Азербайджану як «злої країни» та водночас послаблення путінського наступу на права й свободи в Росії і значення військової агресії проти Чечні, Грузії та України.

Слід зазначити, що жодна з партій коаліції, яка виступає проти ТАР, ніколи не виступала проти і не критикувала реалізацію «Південного потоку», який був розроблений ще за три роки до появи проекту ТАР.

За інформацією провідних видань The Economist та The Guardian, «Північна ліга» і «Рух п’яти зірок» отримували фінансування з Росії під час останньої європейської передвиборчої кампанії.

У свою чергу крайнє ліве крило — партія «За екологічну свободу Італії» та крайнє праве крило — партія «Братство Італії» надихаються антиамериканізмом, який стимулює їх сприймати Росію як силу на противагу НАТО і зв’язкам Італії з США.

Переклад Оксани ІЩУК, Центр глобалістики «Стратегія ХХІ»