Час стратегії

Президент України Віктор Ющенко підкреслює необхідність завершення переговорів про газову угоду на 2008 рік якнайшвидше і нагадує, що відповідно до домовленостей, до 1 травня — найпізніше — 1 червня повинна бути розроблена загальна концепція на 2009 рік. Справа загострюється тим, що істотні зауваження до угоди про розвиток відносин у газовій сфері від 12 березня між НАК «Нафтогаз України» і російським «Газпромом», прийняті на засіданні українського Кабміну 19 березня, не тільки ініціювали нову серію газових переговорів між двома країнами, але й піддали сумну виконання названої угоди. Про ситуацію в українській газовій енергетиці «День» розмовляв із відомим експертом Олександром НАРБУТОМ.

— Що сьогодні відомо про хід переговорів у Москві?

— У мене була телефонна розмова з людиною, близькою до наших переговірників. Я запитав: «Зі щитом?» Виникла пауза. «Ну, хоча б півщита є?» Ще одна пауза. Тоді я сказав: «Ну, я сподіваюся, не на щиті?» Відповідь була негативною, тобто наші переговірники оптимізму не втратили. Однак дві серії переговорів так і не принесли результату, і тепер уже можна констатувати, що вони практично зайшли в глухий кут.

— А в якому стані фінансовий план нашого газового холдингу, не поцікавилися?

— Запитав. План поки що урядом не затверджений.

— А як його можна затверджувати, коли невідома до кінця ціна імпортного газу?

— Ні, вона відома. Це 9,5 за тисячу кубометрів, і іншій стороні, я гадаю, не вдасться торпедувати цю домовленість.

— А якщо підвищиться ціна на середньоазіатський газ?

— На цей рік вона встановлена. На туркменський — середня ціна 0 (перше півріччя 0, друге — 0), приблизно така сама — на узбецький і трохи дорожче, близько 0, ціна казахського палива. У результаті загальна ціна суміші, що отримується RosUkrEnergo, трохи вище 0. Плюс ще 2%, які RosUkrEnergo платить «Газпромекспорту» як агенту, що акумулює на себе цей газ і обмінює потім увесь цей ресурс, отриманий ним на кордоні Казахстану з Росією, на еквівалентний об’єм на кордоні Росії і України. Так що, я вважаю, тут ніяких принципових змін не буде. Але лише в тому випадку, якщо постачальником, як і раніше, буде RosUkrEnergo.

— А що, власне, змінюється?

— Виникає абсолютно інша економічна модель. RosUkrEnergo в Росії не платить податків або, вірніше, платить фіксований податок за законами швейцарського округу Цуг, узгоджений під час реєстрації цієї компанії. Це абсолютно інша модель, ніж у тому випадку, якби цей газ постачався повністю через «Газпром експорт». Є й ще одна обставина, що ніколи не була предметом гласності й дає підставу називати всю цю схему непрозорою з погляду розподілу прибутку RosUkrEnergo. Можна припустити існування зацікавлених у ній осіб і не тільки тих, які позначені як формальні власники компанії-посередника. Йдеться про акції на пред’явника, якими, відповідно до статуту RosUkrEnergo, можуть володіти і отримувати за ними дивіденди анонімні беніфіціари (вигодоотримувачі) безпосередньо або через так званого номінального держателя акцій. Це, наприклад, може бути той же «Центрогаз» із відомими вже нам людьми Фірташем і Фурсіним. Але беніфіціари до кінця невідомі й ми володіємо лише обмеженою інформацією.

Проблема полягає в тому, що уряд якоюсь мірою продовжує переживати запаморочення від того успіху, що був пов’язаний із початком ескалації відносин у газовій сфері між Росією і Україною, зниженням постачання газу, а потім вирішенням цієї колізії за столом переговорів. Можливо, уряд повною мірою відніс останнє на свій рахунок і переконав себе в тому, що може домогтися всіх тих вимог, що були висловлені під час обговорення угоди про розвиток відносин у газовій сфері від 12 березня. Вони істотні і, дійсно, справедливі. Названа угода, безумовно, могла б бути кращою. Але, з іншого боку, потрібно розуміти, що в принципі ця угода про перемир’я, про те, що сторони, як то кажуть, закопують томагавки війни і намагаються знайти формат нових і взаємоприйнятних відносин у рамках постачання газу в Україну. Дуже істотним у цій угоді є пункт 10-й, де вказується, що угода набирає чинності після підписання її сторонами і вручення «Газпрому» письмового повідомлення «Нафтогазу України» про те, що він отримав усі дозволи та узгодження, включаючи рішення Мінпаленерго й постанову Кабміну України. Зрозуміло, що це повідомлення досі не вручене.

— Тут є якісь загрози для України?

— Це створює дуже складну правову комбінацію. Виходить, що весь газ, що прийшов в Україну після 1 березня й не розмитнюється на користь «УкрГазЕнерго», використовується «Нафтогазом» як такий, що надходить на його адресу. Але при цьому наш газовий холдинг досі не уклав ні комерційних, ні технологічних контрактів, що обумовлюють об’єми газу й напрями, за якими він повинен подаватися. Де-юре весь цей газ можна віднести до контрабанди, і тоді всі ті люди, які ставлять підписи про постачання цього газу, можуть бути, суворо кажучи, притягнуті до кримінальної відповідальності. Більше того, обговорення в Кабміні, коли були висловлені згадані зауваження, хоч як це дивно, схоже, нічим не закінчилося. Принаймні, ніхто не бачив відповідної підписаної постанови уряду, не вивішена вона й на офіційному сайті. Ніхто не чув, щоб її засекречували. Судячи з усього, документ цей просто не підписаний, а нові директиви для переговірників на його основі не сформульовані.

— А в чому полягала особливість директив, що привели до успішного вирішення газової кризи в березні?

— На жаль, цей документ навряд чи ввійде в підручники як якийсь зразок. Аналізуючи його, можна прийти до висновку, що вищі посадові особи країни діють у руслі реалізації короткострокових інтересів. У цих директивах практично не присутній стратегічний компонент.

— Роль директив дійсно така велика?

— Безумовно. Наприклад, делегація, яка вела минулого тижня переговори в Москві, практично не мала реальних шансів домогтися зміни угоди. Потрібна добра воля «Газпрому», але там, як уявляється, вже втомилися від дрейфу української позиції. Адже й сама підписана 12 березня угода давалася насилу. Тому в наших інтересах, враховуючи всі ті резонні зауваження Кабміну, доцільно б переадресувати їх «Нафтогазу» для подальших переговорних процесів. А зараз було б правильно якнайшвидше вручити «Газпрому» письмове повідомлення про вступ у дію вказаної угоди.

— Тобто, потрібно скоріше віддати м’яч на те поле?

— Ні, на тому полі м’яч уже не буде. Там усе нормально й немає особливих інсинуацій, є зрозуміла стратегія, чіткі інтереси. І поки не буде вибудована нова схема постачання газу в Україну, яка не погіршить комерційні відносини сторін, «Газпром» не погодиться прибирати посередників — ні «УкрГазЕнерго», ні тим більше RosUkrEnergo, з яким ще складніше. Адже є відповідне законодавче забезпечення, довгострокові контракти, і не тільки на експорт і постачання газу в Європу, але й на зберігання газу та транзит його по Україні (їх підписував ще Юрій Бойко, коли очолював НАК). До України вже надійшли відповідні запити польської державної компанії, що отримує імпортний газ від RosUkrEnergo, з проханням роз’яснити, що ж буде з поставками... Ця компанія, як і будь-яка інша на її місці, хоче бачити свій баланс газу. Таке саме занепокоєння виявляла і відповідна словацька компанія — контрагент RosUkrEnergo. Так що в наших інтересах якнайшвидше перевести рамкові домовленості у сферу контрактних відносин 2008 року й починати роботу над стратегічною угодою.

Крім того, частина директив, що отримуються нашими переговірниками викликає просто здивування. До таких можна, зокрема, віднести пункт, що передбачає створення робочої групи «Нафтогазу України» та «Газпрому» із залученням RosUkrEnergo і «УкрГазЕнерго». До завдання цієї групи входить організація аудиту поставок і платежів RosUkrEnergo на український ринок і, що особливо дивно для мене, поставок цієї компанії на європейський ринок 2006— 2008 років. Це абсолютно нормально в тому випадку, якщо стосується українського ринку, але незрозуміло, до чого тут ринок європейський і яке відношення ми до нього маємо. Виходить, це завдання цікавить когось персонально: страшенно хочеться заглянути за куліси розподілу прибутку.

— А чому б і не заглянути, адже RosUkrEnergo — СП Росії і України...

— На жаль, України немає в цьому СП. Принаймні український уряд ніякого відношення до діяльності RosUkrEnergo не мав і не має. Не менше здивування викликає і пункт, що вимагає переходу на так звану пряму схему. Підкреслюю, так звану, бо вона такою не є ні у варіанті угоди про розвиток відносин у газовій сфері, ні у варіанті директив. Так ось директиви передбачали, що комерційна схема постачання газу в Україну проводитиметься без будь-якої шкоди для комерційних інтересів «Нафтогазу України», що не викликає ніяких запитань, але також, вказують директиви, і для інтересів РАТ «Газпром», які він має в рамках існуючої схеми поставок. І все це — директиви нашого Президента нашому уряду. Виходить, уряд, насамперед, повинен боротися за те, щоб «Газпром» нічого не втратив. Це викликає здивування. Тим часом за РАТ нам нічого хвилюватися. У нього прекрасна стратегія, яку він реалізовує кожного дня. Не є секретом також і активна увага та вплив вищих посадових осіб РФ на «Газпром». Досить зазначити, що обраний президент Росії є головою ради директорів РАТ. Не виключено, що естафета від нього може бути передана в надійні руки Володимира Путіна. Добре б, щоб і до «Нафтогазу» була така увага в Україні. Зокрема, нехай би і він або ті компанії, що стануть на його місце після реструктуризації НАК, також мали б діючу раду директорів, куди входять іноземні представники. А на чолі його повинні б стояти вищі посадові особи країни, які відстоюватимуть національні інтереси.

Так що нічого нам, як то кажуть, сунути ніс у чужі справи. Своїх досить. Уже квітень. А до 31 березня інвестори й кредитори «Нафтогазу» погоджувалися почекати відповідних рішень уряду або про державні гарантії (про них прем’єр-міністр говорила на зустрічі з представниками інвесторів), або про затвердження бездефіцитного бюджету, тобто фінплану НАК. Після цього можна було б казати про наявність фінансових потоків, що спроможні обслуговувати його заборгованості. Таким чином ми знову потрапили в зону, де технічний дефолт «Нафтогазу» може стати реальністю. Не всі кредитори здатні стільки чекати. Адже в них свої зобов’язання, своя звітність. Так що ситуація тривожна й навіть критична.

— А що потрібно робити?

— Уряду в цих умовах потрібно не на полях, не поза порядком денним і з голосу, а після серйозної підготовки ініціювати розгляд цього питання. Незатвердження фінансового плану минулого тижня — це для мене просто парадоксальний випадок. Напередодні прем’єр дві години радилася щодо ситуації в НАК з усіма відповідальними особами уряду. А також із головою податкової. І після цього раптом виявляється, що цього питання немає на порядку денному. Це можна пояснити тим, що уряд не може не бачити необхідності поліпшення фінансового становища НАК, а для цього в нього немає іншого виходу, крім зміни певної тарифної логіки для українських споживачів, а точніше для населення. У нинішніх умовах він не може на це піти. А ще треба змінювати фіскальні підходи, бо НАК переобтяжений податковими зобов’язаннями. Потрібно знижувати також рентну плату, але не на видобування, а на послуги транзиту.

— Ви говорили про стратегію? Чи дійсно для неї вже настав час?

— Успішна робота без неї взагалі неможлива. Нам необхідно прийти до розуміння деяких принципових моментів, потрібно взагалі змінювати парадигму дій. І, насамперед, задуматися над питаннями приватизації. Причому провести її потрібно збалансовано. Нові власники, у тому числі, можливо, і газотранспортної системи, повинні бути підібрані так, щоб додержати баланс між Заходом і Сходом. Тоді розмови про альтернативні маршрути, які ми дуже часто чуємо, відійшли б на задній план. Позитивним моментом є великий інтерес і бажання допомогти нам із боку американців. Досить зазначити, що нещодавно був призначений спеціальний представник Білого дому з енергетичної безпеки Євразії. Він активно займатиметься диверсифікацією нафтових і газових маршрутів і вестиме відповідні переговори на рубежах центральноазіатських країн. Але це все супутні чинники. А нам потрібно пам’ятати, що дорогу подужає той, хто йде... І вести нас нею зобов’язаний, насамперед, уряд. Йому зараз час створити таку групу високого рівня з експертів-професіоналів, із високим креативним потенціалом, яким буде під силу розробити як новий варіант газоенергетичної стратегії, так і проаналізувати можливі сценарії її реалізації і вийти на міжурядову угоду, яка була б прийнятною і для нас, і для Росії.