Чи можливий газовий компроміс?
«Газове питання» справді можна назвати найгострішим iз усіх, які українці останнім часом обговорювали. Це й не дивно — від вартості палива залежить благополуччя людей. Тому вони жадібно слухають коментарі та несамовито сперечаються про те, хто має поступитися: Росія чи Україна? Та й чи варто нашій країні взагалі йти на якісь поступки? Цi запитання «День» поставив свої експертам.
Павло БАКЛАНОВ, директор компанії «ІнтерБізнесКонсалтинг»:
— Шукати компроміс повинні обидві сторони, і полягати він має виключно в ціні цього питання. Проблема в тому, що Росія — наш вічний партнер і сусід, а отже, йти на пряму конфронтацію та нагнітати обстановку не можна. Краще піти на компроміс і без зайвої метушні домовитися. У чомусь мусить поступитися Росія, а десь здати свої позиції Україна. Я думаю, що це питання слід розглядати комплексно: не тільки продаж газу, а й товарообіг в інших позиціях.
Маркіян ДАЦИШИН, директор Інституту реформ:
— Цікаво, хто погодився б поступитися в такій ситуації? Газове питання зараз розглядається на рівні вимог, задовольняти які в жодному разі не можна. Я думаю, що Україна повинна мати послідовну позицію. Єдине, що українські політики, які беруть участь у переговорах, не повинні робити, — це занадто багато публічних заяв, чим вони тільки шкодять переговорам. Їхнє завдання — спокійно та послідовно відстоювати вигідну нашій країні позицію. Звісна річ, платити за газ треба вже за ринковими цінами, і Росія хоче мати гарантії управління газопроводами, що, до речі, зовсім не обов’язково відкидати, маючи приклад Польщі зі спільним російсько- польським газопроводом.
Олег САЛМІН, народний депутат:
— Нам не можна ставати в позу, оскільки шукати компроміс однаково доведеться. Можливо, згодом ми будемо незалежні від Росії в енергоносіях і зможемо встановлювати свої правила гри. Поки ж нам залишається тільки підкорятися в чомусь її правилам. Найоптимальнішим був би варіант поступового підвищення цін, як на газ, так і на транзит. Крім того, треба повернутися до розмов про реалізацію консорціуму, щоб у ньому брали участь не тільки росіяни, а й усі охочі європейці, які споживають газ.
Ярослав ЖАЛИЛО, начальник відділу економічних і соціальних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень:
— Щоб ефективно вирішити газове питання, обом країнам треба шукати певний компроміс. По-перше, не можна допускати ескалації, що цілком може трапитися. Сьогодні звучать заяви про розрив угод щодо Чорноморському флоту, завтра, Боже збав, Росія порушить питання щодо збагачення нашого урану. По-друге, треба шукати прийнятний для сторін компроміс цін. По-третє, предметом компромісу може стати існування та функціонування газотранспортного консорціуму. Але не треба розуміти це як поступку. У Росії й України є спільні інтереси, обидві країни зав’язані на Європу, тому питання треба вирішувати полюбовно.
Василь РАДІОНОВ, генеральний директор компанії «ПентоПак»:
— Відносини треба розглядати в правовому полі. Хоча зрозуміло, що в цьому питанні є не тільки економічна підоснова, а й політична. У цьому контексті й треба шукати компроміс. Основну роль тут повинен зіграти наш Президент. Міністри, регулярно приїжджаючи до Москви, так нічого й не досягли. І навіть прем’єр також повернувся ні з чим. Саме Ющенко повинен займатися переговорами з цього стратегічного питання. Так, треба бути гнучким, так, треба поступитися деякими принципами, але в цьому й полягає завдання Президента.
Василь ЮРЧИШИН, директор економічних програм Центру ім. Разумкова:
— Домовлятися, усвідомлювати логіку та мотивацію іншої сторони, безумовно, необхідно. Переплетення інтересів — і російських, і українських, і, можливо, американських, — настільки складні та неоднозначні, що спроба абстрагуватися або не враховувати їх прирікає на невдачу будь-які політичні заходи. Тому нічого іншого не залишається. Більше того, мені здається, що більш-менш реальна оцінка, якщо вона буде зроблена, спростить пошук істини. Іноді все, що треба зробити для вирішення, — трошки поступитися.
Геннадій РУДЕНКО, народний депутат:
— Щоб нас поважали, ми взагалі не повинні нічим поступатися — тоді нас вважатимуть сильними. Треба наполягати на вимогах контракту: якщо контракт є, його треба виконувати. Безумовно, дешевий газ рано чи пізно мав закінчитися, як і бартерна оплата за транзит. За великим рахунком, я задоволений тим, що ця криза виникла — буде урок для майбутніх політиків. Але вирішувати питання якось треба. По-перше, я би відмовився від того, що «Нафтогаз» постачає газ для промислових підприємств: кожен великий завод може сам домовитися з «Газпромом» або Туркменією, а «Нафтогаз» постачав би газ для комунальників і населення. По-друге, я підняв би вартість газу для населення хоч би до вартості для комунальників, а краще навіть вище. Стартову ціну для населення треба встановлювати, зважаючи не на платоспроможність бідного населення, для якого існують субсидії, а на платоспроможність заможних людей, які зараз платять ціну як для бідних.