Чи виконує гривня функції грошей?
Щоб визначитися з цих питань, необхідно розглянути функції грошей. Будь-яка національна грошова одиниця має бути засобом накопичення, мірою вартості й засобом обігу. Перші дві функції у нас стійко — прямо чи опосередковано — виконує долар. Ми ж спробуємо розглянути третю функцію — засіб обігу. Її характеризує такий параметр, як рівень монетаризації, тобто кількість грошей в економіці країни.
Багато хто розуміє, що в Україні надто низький рівень монетаризації економіки, що становить близько 15%, тоді як у розвинених країнах він становить: у Великій Британії — 100%, в Німеччині — 70%, у Швейцарії — 120%, у Китаї — 100—120%, у США — близько 70%, у колишньому СРСР — 80%.
Рівень монетаризації економіки 15% означає майже восьмиразовий річний обіг грошей, що малоймовірно. Наприклад, у США швидкість обігу агрегату М2 коливається у межах 1,5— 1,8 разу.
Мала кількість грошей в економіці призводить до невблаганного зростання кредиторської заборгованості, що сягнула на 1 вересня 1999 р. 161,4 млрд. грн. і дебіторської заборгованості — 213,1 млрд. грн., в той час як на початок листопада грошова маса становила лише 20,4 млрд. грн. Економіка відповідає на низький рівень монетаризації захисними діями — бартером і взаємозаліками, тобто фактично квазігрішми. Причому боротьба з бартером неминуче призводить до зростання взаємозаліків і навпаки. Боротьба ж із бартером і з взаємозаліками заразом при фіксованому рівні монетаризації неминуче призводить до стагнації економіки. А пряма накачка грошей в обіг з допомогою емісії тільки погіршує ситуацію, оскільки можна як завгодно пояснювати інфляцію, але у будь-якому випадку її високий рівень — це високий податок на всю економіку, що фактично унеможливлює перші дві функції грошей.
Насправді першопричина незмірно поганого стану економіки полягає зовсім в іншому. Фактично рівень монетаризации економіки України становить набагато менше 1%.
Для того щоб це збагнути, потрібно повернутися до знаменитої схеми Маркса: гроші—товар—гроші. Товар у будь-якій цивілізованій країні — це вся сукупність національного багатства: будівлі, споруди, земля, власне товари, послуги, повітряний і частотний простір країни, корисні копалини і т.ін. Для успішного функціонування економіки кількість грошей має відповідати всім тим товарам, які залучено в обіг. У СРСР існували банківські білети (10 крб. і вище), що забезпечували всі активи Держбанку СРСР, і казначейські білети (1, 3 і 5 крб.), на яких було написано: забезпечується всім надбанням СРСР.
Коли Л. Ерхард уводив дойчмарки, він розрахував суму грошей, необхідну для нормального внутрішнього обігу, згідно з рівнем цін, віднімаючи при цьому введені в Німеччині за планом Маршалла євродолари.
Чому виникла така ситуація з нашою національною грошовою одиницею, дуже легко визначити, трохи повернувшись назад, до моменту введення карбованця. Коли Росія відділила свою фінансову систему за допомогою Російського конвертаційного центру (РКЦ), у нас вчинили чисто формально. Всі гроші на рублевих рахунках назвали карбованцями, а готівку в рублях почали обмінювати на готівку в карбованцях, але «твердість» останніх протрималася менш ніж місяць (у перші дні через їх дефіцит і віру людей у нову «міцну» грошову одиницю за карбованець можна було отримати до 10 рублів.) Однак «накачування» карбованців через емісійний центр, який важко було назвати своїм національним банком, швидко призвело до падіння курсу карбованця відносно рубля. За ним пішов і безготівковий карбованець, що дало великий простір для швидкого збагачення завдяки доступу до РКЦ, де обмін відбувався за курсом 1:1.
Таким чином, введення карбованця не спиралося ні на кейнсіанську модель, ні на монетаристський підхід, як це зробив Л. Ерхард. Треба зазначити, що введений карбованець взагалі ні на що не спирався. За відсутності продуманої податкової системи податки збирали через емісію, як у перші роки радянської влади, тобто податком обкладали всю країну через інфляцію. Це прискорило доларизацію країни і прагнення зберегти кошти шляхом вкладення їх у матеріальні активи: золото, житло, машини та інші види майна. Цим пояснюємо різке падіння рівня монетаризації країни — з 80% до 12% (пізніше він виріс до 15%). Але ці 15% визначаються за вузькою базою товарів, залучених в обіг, до чого ми ще повернемося.
М'яке введення гривні у 1996 р. не можна вважати введенням національної грошової одиниці, оскільки ця процедура просто полягала в перейменуванні карбованців на гривню, без урахування активів країни, її національного багатства, середньої ціни продажу одиниці національного продукту, обсягу послуг і кількості товарів. Тобто ця так звана реформа, що полягала у введенні гривні, не була монетаристською, як і сучасна грошова політика.
Основним елементом впливу на економіку в кейнсіанській моделі є зміна рівня відсоткової ставки. У нас же рівень відсоткової ставки настільки великий (через відсутність довіри до економічної політики держави і безглуздо жорсткої податкової політики), що його зміна ніяк не впливає на реальну економіку. Цей рівень розрахований тільки на ризиковий капітал, який після 17 серпня 1998 р. став у нашій державі набагато обережнішим, і за ризик потребує ще більш високої відсоткової ставки. Отже у нас насправді унікальна за своєю недієздатністю грошова політика.
Звідси й унікальна величина відношення очікуваного у 1999 р. зовнішньоторговельного обігу до очікуваного у 1999 р. ВВП, яка становить понад 90%. Це приголомшливий рівень для будь-якої розвиненої країни. (У 1999 р. він становив 78% — цифра не менш фантастична).
Внаслідок такого «введення» національної грошової одиниці за бортом виявилися квартири, що були приватизовані, акціоновані промислові об'єкти, земля, що була приватизована, і багато іншого, побудованого і створеного за рахунок обігу долара. Під цю власність у період високої інфляції в 1992-93 роках активно вводили долар — для виконання функції засобу обігу. Так, тільки ринок приватного житла у Києві становить не менш ніж $15 млрд. Тільки в 1998 р. через біржу Десятинну було продано квартир на $1 млрд., а вся готівкова база країни (агрегат МО) становила в жовтні 1999 р., за перерахунком на долари, близько 1,9 млрд. Абсолютно зрозуміло, що ця кількість грошей не може обслуговувати навіть нормальну сплату податків при наявних ставках, навіть при всьому бажанні їх платити. Ще більше вражають цифри, наведені Анатолієм Гальчинським. Вартість землі, що була приватизована, згідно з наявними розцінками становить 190 млрд. грн. Можете порівняти цю цифру з усією грошовою масою країни (агрегат М2) — 20,4 млрд. грн. А якщо додатково врахувати весь приватний житловий фонд і всю акціоновану власність, то стає абсолютно зрозумілим, що навіть $7-8 млрд., що беруть участь — за непрямими оцінками — в обігу, (не враховуючи тих, які використовуються як засіб накопичення), не можуть обслуговувати економіку країни. Тому вона задихається за відсутності своєї національної грошової одиниці й просто не може активно розвиватися. Тому що власність її громадян не залучено до товарно-грошових відносин, а ще ж є державна власність, не забезпечена грошима.
У той же час існуюча національна грошова одиниця — гривня — спирається тільки на куці резерви Нацбанку, тим самим штучно обмежуючи можливості країни й виконуючи лише декоративні функції. Зате вона зручна для демонстрації західному світу будь-яких заходів, що вимагає МВФ, оскільки за такого стану фінансового ринку будь-які пропозиції МВФ не можуть серйозно зачепити сукупну економіку країни — й сіру, й білу, й тіньову. Про це кажуть і дані з роздрібного товарообігу країни. За сім місяців 1999 р. він становив, за даними Держкомстату, 12,48 млрд. грн., тобто 32,8 грн. на людину на місяць, що просто суперечить реальному життю, коли від іномарок просто миготить у очах.
У країні існує величезна власність (70—80% від сукупного національного надбання країни), яку не складно прорахувати за наявного рівня цін, але ця власність значною мірою не підкріплена ніякими грошима, іншими словами — висить у повітрі — й не бере участі в товарно-грошовому обігу країни. Відсотків 10—15 сукупної власності країни забезпечує долар США, але він не може повноцінно функціонувати як засіб обігу й обслуговує лише сірий і тіньовий ринок. Використовуючи долари США в грошовому обігу країни, ми тим самим забезпечуємо США сеньйоражем — емісійним доходом на суму не менше ніж $200 млн. щорічно. На наступному місці стоїть квазівалюта — бартер і взаємозаліки. Й лише на останньому — гривня, яка щонайбільше забезпечує декілька відсотків необхідної країні для повноцінного існування й розвитку грошової маси. Таким чином, ми можемо сказати, що в країні фактично відсутня національна грошова одиниця, адже гроші — це кров економіки. В цьому й причина структурних перекосів, аж надто помітна різниця між наведеними вище обсягами роздрібного товарообігу й, приміром, вартістю оренди в Києві, що доходить до $30 за кв.м на місяць і вище (як у розвинених європейських країнах із прибутком на душу населення у десятки тисяч доларів на рік).
З цієї точки зору можна проаналізувати указ Президента Л.Кучми про земельну реформу. Правильний по суті, він може призвести до прямо протилежних результатів. Безкоштовна передача землі ще більше погіршить стан грошового обігу в країні, оскільки роздана земля не буде втягнута в товарно-грошові відносини, й купувати її не буде за що. Адже якщо 15% землі, що була приватизована, оцінюються в 190 млрд. грн., то приватизація навіть 50% землі ще більше знизить реальний рівень монетаризації країни й призведе до ще більшого перекосу масштабу цін між промисловою й сільськогосподарською продукцією. Необхідно разом із землею роздавати й, приміром, земельні гроші, які можна буде обміняти на реальні гроші під товарне постачання селу через створені для цього земельні банки. Можна використати й інші схеми. В іншому випадку ми будемо спостерігати те, що вдало свого часу описав Нечуй-Левицький у «Кайдашевій сім'ї».
Першочерговим завданням нового уряду має бути серйозний аналіз грошового обігу. Насамперед треба забезпечити заходи щодо зв'язування власності громадян через запровадження інвестиційної гривні. Необхідно створювати інвестиційні та іпотечні банки й через них можна безболісно запроваджувати інвестиційну гривню під заставу приватної та акціонерної власності. Можна розробити комплекс заходів щодо зв'язування приватної власності й активів країни національною грошовою одиницею. Важлива й необхідна міра — витіснення долара з обігу. Але зробити це можна лише без всілякого примушення, спираючись виключно на довіру до національної валюти. Ці заходи повинні йти паралельно з проведенням податкової реформи, обов'язково пов'язаної з кількістю грошей у обігу. Тоді й рівень податкових ставок втратить свою актуальність, оскільки прямо залежить від монетаризації економіки. Проведення такої реформи має бути забезпечене довірою населення, що цілком реально, враховуючи відсоток голосів, набраних Л.Кучмою, котрий не можна розглядати інакше як кредит довіри.
І якщо Л.Кучма зможе залучити в економіку ці невикористовувані ресурси так само, як він залучив молодь у передвиборну кампанію, то це вплине радикальним чином на економіку країни, допоможе вивести її на робочий режим. Розв'язання цієї проблеми автоматично припинить втечу капіталу й полегшить проведення податкової реформи.
При грамотному проведенні реформи національного грошового обігу, буквально за декілька років національний доход може вирости в декілька разів, забезпечивши тим самим гідне існування й пенсіонерів, і працюючих громадян країни, створить умови для внутрішніх інвестицій.
P.S. Щоб розібратися в процесах, що відбуваються в Україні, я хотів би запропонувати читачам, знайомим зі структурним аналізом, вирішити дві задачі.
Перша. Уявимо умовну країну, на кшталт Німеччини або США, в якої імпорт урівноважений експортом і зовнішні умови можна не враховувати. Який буде рівень інфляції в такій умовній країні, якщо націоналізувати все майно громадян, за винятком одягу, побутової техніки, меблів і продуктів харчування? Й у скільки разів виросте вартість меблевого гарнітура?
Друга. Що станеться з грошовим обігом у країні з першої задачі, якщо після встановлення в ній грошової рівноваги роздати власність громадянам шляхом ваучеризації? Зазначте, зовнішньої допомоги немає й доларів немає. Який буде рівень бартеру? Що служитиме замінником долара США? Що може врятувати економіку від колапсу? Відповідь на друге запитання — напевно, щось рідкісне, приміром, мушлі з острова Тумбу-Юмба. Відповідь на третє запитання — тіньова економіка з мушлями острова Тумбу-Юмба як національними грошима.
