Де взяти гроші на Донбас?

«Я вірю, що в нашій країні колись почнеться мирне життя, почнеться відновлення, і саме в той момент нам потрібна буде наша індустрія для того, щоб у людей були робочі місця, платилися податки і реалізовувалися соціальні гарантії», —  сказав генеральний директор компанії «Метінвест» (група СКМ) Юрій Риженков. Він також повідомив, що на сьогодні всі підприємства компанії працюють, але складна ситуація на заводах у містах Єнакієво та Харцизьку, що залишаються на території так званої ДНР, складне становище в «Краснодонвугілля» (так звана ЛНР), оскільки відвантаження вугілля через проблеми на залізниці не провадиться, підприємство працює на склад. У Маріуполі, де розташовано два найбільші металургійні підприємства компанії, за словами Риженкова, ситуація робоча (комбінати минулого тижня знизили виробництво через перебої в постачанні сировини, але зараз цю проблему вдалося вирішити), на «Азовсталі» навіть запускають третю доменну піч. Авдіївський коксохімічний завод, як вважає топ-менеджер, залишається гарячою точкою на мапі Донеччини — в Ясинуватій тривають бої. Окрім того, хімкомбінат, як зазначив Риженков, отримує електроенергію лише по одному з наявних чотирьох вводів, і всі цехи працюють, але на знижених параметрах — «ми знову балансуємо на межі зупинки».

Як бачимо, імперія некоронованого короля Донбасу Ріната Ахметова ще тримається (збитки, говорить Риженков, поки що не рахуємо, головне завдання — зберегти людей і виробництво), і навіть у цій обстановці не виглядає Колосом на глиняних ногах. За нинішніх умов у нашої компанії, зазначає Риженков, законтрактовано виробництво на серпень і вересень, і «Метінвест» у змозі за рахунок власного грошового потоку погасити єврооблігації».

Але всесильна ще недавно імперія останнім часом практично втратила колишню можливість впливати на політику. Ці втрати вона, схоже, прагне компенсувати на гуманітарному фронті, ставши одним із вогнищ допомоги мирним людям Донбасу і, в першу чергу, дітям, хворим, інвалідам, пенсіонерам, тим, хто втратив дах, хто піддається переслідуванням. Відповідну роботу взяв на себе Фонд Ріната Ахметова «Розвиток». Того ж дня, коли Риженков інформував про те, як виживає за умов війни його холдинг, керівник Фонду Анатолій Заболотний розповідав, яка кількість людей врятована з-під вогню і завалів його волонтерами та яких це їм коштувало зусиль і подвигів.

Чи не піар це? Директор СКМ для зв’язків із громадськістю Наталя Ємченко передбачала таке звинувачення. «Якби це був піар з нашого боку, то ми привезли б сюди купу світлин, на яких врятовані нами діти, жінки, інваліди», — сказала вона журналістам. На цій же прес-конференції було оголошено, що СКМ створює при Фонді спеціальний гуманітарний штаб. Ємченко представила його координатора Римму Філь. «Якщо раніше найголовніше завдання полягало в тому, аби вивезти людей з-під обстрілу, — говорить Філь,   — і допомогти їм знайти якесь тимчасове житло, то зараз масштаби абсолютно інші. За даними ООН половина населення Луганська вже полишила місто — це величезна кількість. З Донецька також виїхало дуже багато — рахунок іде на десятки тисяч, це точно. А з першого вересня дітям потрібно йти до школи, студентам — до вишів. Евакуйованим людям просто ніде жити. Зараз це, найчастіше, літні бази відпочинку та дитячі табори. Але з середини вересня, можливо, дотягнуть до жовтня, вони вже непридатні для проживання. І питання гуманітарної допомоги раптово перетворюються з якихось точкових на проблеми, які охоплюють цілі міста. І зовсім уже страшно, коли люди прикуті до ліжка...». Римма обіцяє, що гуманітарний штаб продовжить те, що робив Фонд, але лишень у більшому масштабі.

Як розповів Заболотний, починаючи з травня, із зони АТО вивезено 18 тисяч осіб — 15% від усіх, кому вдалося покинути страшні місця. Причому час був чи не головним чинником. За словами директора Фонду, знімок убитої з немовлям на руках жінки обійшов чи не всі газети. Але мало хто знає, що цього дня, який для неї та її дитини став останнім, вона могла виїхати, але попрохала відстрочки, щоб зібратися... Або такий факт. Сепаратисти не дозволяли вивезти з дитбудинку дітей-сиріт. Тоді їм дали в руки прапорці і повели начебто на просту прогулянку... у бік вокзалу. Хитрість спрацювала — діти сіли до призначеного для них вагона і виїхали непоміченими...

Тим часом, чим ближче до миру, тим більше з’являється людей, які розробляють плани від яких не віє лише альтруїзмом. Наприклад, член парламентської депутатської групи «За мир і стабільність», лідер Ліберальної партії України Михайло Опанащенко написав у суботу на своїй сторінці у Фейсбуці: «Донбас має величезні запаси природних ресурсів, а також висококваліфіковані кадри як робітників, так і інженерів. Цього вистачить, аби, максимум, за один рік відновити всю зруйновану інфраструктуру, відновити підприємства. Підприємства, які використовують ресурси, зараз піддаються захопленню за допомогою зброї. Йде боротьба за ресурси і за право власності на них. Тому в найкоротші терміни необхідно реалізувати програму націоналізації». Де в цих словах правда, а в намірах — мир і  лібералізм? Терміновий переділ власності, як відомо, багатий непередбачуваними для країни наслідками. Ні миру, ні лібералізму він не обіцяє. Зате популізму, в який ми вже по горло награлися, в ньому більш ніж достатньо.

Але, можливо, наші експерти іншої думки?

КОМЕНТАРІ 

Олександр БОНДАР, колишній глава Фонду держмайна України, народний депутат попередніх скликань:

— Я вважаю, що в даний момент націоналізація, на жаль, нічого не вирішить. Бо все, що накрали олігархи — господарі цих підприємств, тепер не в кращому стані ляже на плечі держави і потребуватиме оновлення. Я б запропонував інший варіант: хай власники всіх цих підприємств весь тягар відновлення Донбасу, у тому числі і своїх підприємств, візьмуть на себе. Щоб держава і пересічні громадяни, які жодного стосунку до  подій на Донбасі не мали, не платили зі своєї кишені за відновлення цієї території. Хай це візьмуть на себе ті, хто обкрадав цей регіон всі роки незалежності. Це дуже легко зробити. Власники підприємств відомі. Керівництву держави потрібно їх зібрати і поставити завдання. Відмовляться, тоді може йтися про інші методи впливу на цих людей, включаючи, можливо, і націоналізацію. Я думаю, вони погодяться, щоб не втратити більше.

Олександр КІРШ, член-кореспондент Академії економічних наук України, член ради підприємців Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств України:

— Я розумію, що у висловлюванні пана Опанащенка йдеться про Ріната Ахметова. Я додав би в цю компанію ще й пана Дмитра Фірташа. Про пана Коломойського, вочевидь, не йдеться зважаючи на його високу громадянську позицію. Навряд чи можна назвати нормальною ситуацію, коли тисячі людей гинуть, залишаються без притулку і буквально зубожіють, а одиниці, скориставшись свого часу механізмом дикої приватизації, володіють фактично всім національним багатством країни, не сплачуючи при цьому податки, виводять свої прибутки в офшори, та ще й протиставляють себе громадянському суспільству. Інша річ, що націоналізацію потрібно проводити в рамках закону, тобто нереволюційним шляхом. Націоналізацію потрібно розглядати як покарання за порушення законодавства при веденні бізнесу і, в першу чергу, за несплату податків. Якщо цей злочин буде доведено, то це — законна підстава для примусової націоналізації або деприватизації. Причому, чим менше вони платять податків, тим меншу компенсацію слід видавати при націоналізації. Можете повірити: немає таких олігархів, які податки платять нормально. А якщо хтось зуміє довести свою сумлінність і те, що податкове навантаження в нього нормальне, тоді нема про що й говорити. Запевняю вас, що ні Ахметова, ні Фірташа це не стосується.

Володимир ПАНЧЕНКО, економічний радник компанії OPEN  DIALOG:

— Дуже дивно, що Ліберальна партія пропонує націоналізацію. У цьому випадкові їй би потрібно було перейменуватися на соціалістичну або комуністичну. Та й ресурси, що нібито підлягають приватизації, не настільки вже й привабливі. Ми знаємо, що вугілля Донбасу, як ресурс, є неефективним. І зробити його ефективним об’єктивно неможливо. Ще за радянськими розрахунками Кузбас повністю замінює Донбас. І це діагноз. Отже про націоналізацію годі й говорити. Не можна не порівняти також інвестиційну привабливість приватизованих і націоналізованих підприємств. По-перше вона, як відомо, набагато вища. У важкі часи держава може, звичайно, входити з власниками підприємств до державно-приватних партнерств, щоб допомогти їм запуститися і знайти інвесторів. Хоча останнє дуже непросто. Інвестори хочуть починати свої підприємства з нуля, щоб абсолютно все відповідало їхнім стандартам. Їм невигідно відновлювати старі приміщення, ремонтувати обладнання, яке давно вже відслужило свій термін. Я нещодавно займався одним великим інвестпроектом, в якому інвестора влаштовували наші кадри, але викликали відразу старі цехи. І добрі гроші від нас пішли. Нормальні заводи вони будують, виходячи з нових норм енергозбереження. І взагалі, будівництво нового цеху, як правило, обходиться в чотири рази дешевше, аніж реконструкція старого. Тобто, націоналізація, а тим більше тепер у Донбасі — це неправильно. Я б сказав їй «ні»!