Де взяти гроші на обіцянки?

Період затягування пасків закінчився, в Україні створено фундамент для реального підвищення якості життя. Про це на вихідних під час з’їзду Партії регіонів, посилаючись на озвучену Президентом нову соціальну політику, заявив прем’єр-міністр України Микола Азаров. Натомість експерти не настільки оптимістичні у висновках щодо «ініціатив» Віктора Федоровича. З одного боку, вони можуть спровокувати інфляційні сплески. А з другого — для їх реалізації потрібно акумулювати серйозні, як для сьогоднішніх економічних умов, гроші. За підрахунками, озвученими віце-прем’єром Сергієм Тігіпком, для реалізації нової соцполітики Президента потрібно не менше ніж 25 мільярдів гривень. У Мінекономіки вже підрахували, що близько 7—7,5 мільярда гривень додатково може дати бюджету Митниця, ще 2,5 мільярда — податкова. 6,5 мільярда гривень, за словами заступника міністра економіки Вадима Копилова, може надійти від приватизації. Тігіпко ж пропонує додаткові кошти «заробити» за рахунок податку на розкіш і оподаткування оффшорів. Регіонал Анатолій Кінах переконаний, що найбільш реальним джерелом може стати ефективне використання бюджетних коштів у сфері держзакупівель. Новий міністр фінансів Юрій Колобов, на плечі якого, власне, й лягає «пошук фінансових резервів», поки жодним чином не коментує питання. Експерти «Дня», «киваючи» на його попереднє місце роботи, кажуть, що цілком ймовірно, що НБУ увімкне друкарський станок.

Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, доктор економічних наук, Львів:

— Джерела фінансування озвучених соціальних ініціатив, попри гучні заяви керівників уряду про очікуване зростання економіки, скоріше за все, залишаться традиційними. По-перше, банальний перерозподіл бюджету, який здійснюватиметься у двох напрямках: з одного боку, в когось забиратимуть, а іншим віддаватимуть (наприклад, від науки та культури — до пенсіонерів і соціально незахищених верств населення); з другого — матиме місце нерівномірність обсягів бюджетних виплат у часі (у першій половині року фінансування буде мінімально допустимим, натомість перед виборами — суттєво зросте). По-друге, у разі проблем, пов’язаних із наявністю достатніх обсягів бюджетних ресурсів та виконанням соціальних зобов’язань влади напередодні парламентських виборів, уряд цілком логічно може ініціювати грошову емісію. Такий крок видається ще більш реальним, якщо зважити на суб’єктивний чинник, в тому числі — пов’язаний із попереднім місцем роботи нинішнього керівника Мінфіну. До того ж у разі необхідності переконати керівництво НБУ в потребі додаткової емісії Президент зможе і без допомоги представників уряду. По-третє, потенційним джерелом поповнення бюджету, у разі невиконання урядом взятих на себе соціальних зобов’язань, є зовнішні запозичення. І навіть якщо МВФ та інші фінансові інституції Заходу не виступлять союзниками української влади у цьому питанні, збережеться ймовірність отримання фінансової допомоги чи кредитних ресурсів від Росії та її сателітів (в обмін на вступ України до Митного союзу, продаж вітчизняної ГТС чи інші політичні поступки тощо).

Роман КУЧЕРЕНКО, голова циклової комісії економічних дисциплін Канівського еколого-інформаційного технологічного коледжу:

— Ще раз підтвердилося: плагіат можливий не тільки в науці, техніці чи літературі. Маємо змогу переконатися, що в Україні вже відбулося становлення політичного плагіату, що свідчить про відсутність креативних якостей у низки вітчизняних політиків, урядовців та їх радників. Колись Юлія Тимошенко презентувала передвиборчу програму «Український прорив», яка дивним чином нагадувала «Український прорив» Анатолія Кінаха. Остання ініціатива Президента, що репрезентується як перша свого роду, виявляється, також нагадує таку собі політичну обгортку від цукерки. Адже напередодні останніх парламентських виборів, що відбулися 30 вересня 2007 року, а саме 22 червня того ж року, під час перебування в Острозі Президент Віктор Ющенко презентував... «Соціальні ініціативи Президента України». Таку ж назву має і «новий» документ Віктора Януковича. Цікаво, що тоді Віктор Ющенко доручив виконувати свої соціальні ініціативи уряду на чолі з прем’єр-міністром... Віктором Януковичем. А той звично передоручив виконувати цю невдячну роботу своєму першому заступникові Миколі Азарову. Те, що остання ініціатива політично-передвиборча підтверджує, і те, що на озброєння взято і частину соціальних ініціатив уряду Юлії Тимошенко (щодо тисячі гривень повернених вкладень СРСР), які тоді були розраховані на президентські вибори.

Щодо економічних аспектів подібних соціальних «новацій», то важливим тут є те, щоб хоча б частина українського суспільства нарешті усвідомила, що раптове, не підтверджене реальним економічним зростанням поліпшення соціальних стандартів не може нести довгострокових позитивних наслідків. Зразком зрілості суспільства і голосування головою для українців мали б стати швейцарці, які тиждень тому на референдумі не підтримали популістської ініціативи щодо подовження на тиждень тривалості щорічної оплачуваної відпустки, визнавши це економічно необѓрунтованим.

Микола ГОРДІЧЕНКО, доцент кафедри соціально-гуманітарних наук Дніпропетровської консерваторії ім. М. Глінки:

— На мій погляд, обіцянки, які дав глава держави, абсолютно здійснимі. У нас дуже недосконале податкове законодавство, яке не враховує величезного соціального розшарування громадян. Багаті платять за тими ж ставками, що й бідні. Давно пора, наприклад, запровадити податок на розкіш. Бідна країна Україна займає перші позиції у продажах і кількості дорогих автомобілів, що дивує навіть іноземців. Люди роблять дорогі покупки, відпочивають за кордоном. Довкола всіх міст стоять цілі райони з розкішних котеджів. Тому треба запровадити ефективний податок на нерухомість і на землю. В цілому в усіх європейських країнах і в США діє прогресивна шкала оподаткування, але не в нас. Необхідно також запровадити високий податок на спадок для багатих сімей. У США цей податок забирає до 90% статків, щоправда, вигадано легальну «лазівку» — добродійні фонди. Туди багата людина може перевести свої кошти, щоб не забрала держава, але цей фонд має фінансувати наукові дослідження чи соціальні проекти.

Крім того, «попрацювати» потрібно не лише з підприємцями-мільярдерами й мільйонерами, а й із чиновниками. Слід усе-таки заборонити використовувати дорогі іномарки як службовий транспорт і пересадити чиновників виключно на моделі вітчизняного складання, малолітражні автомобілі або мікроавтобуси. Чому мер Нью-Йорка дістається до роботи електропотягом, мер Копенгагена — на велосипеді, а наші чиновники використовують службовий транспорт як завгодно, й ніхто цього не контролює?

Одним словом, гроші в Україні є — немає лише державної волі для ефективного й соціально справедливого оподаткування.