До наших «баранів»

– Спочатку я не прагнув розводити овець заради прибутку. Років з десять тому випадково придбав вівцематку. І тоді спокусився на смачну ніжну баранину... Спочатку вона стала основним продуктом сімейної кухні, а потім дійшло і до продажу. Процес відтворення стада ретельно контролюю, і за останні 5 років не пустив під ніж жодної матки. Їх уже 60. Приблизно половина — кітні.

Незабаром, у липні, надійде час стригти овець. Це у вівчарстві – наче жнива. Працюємо на них разом з дружиною. Стару машинку пристосував для роботи у польових умовах від автомобільного акумулятора.

– На вовну є попит?

– На жаль, питання реалізації вовни залишається невирішеним. І хоч її не так і багато (торік настриг 150 кг), та, погодьтеся, викидати її не по-хазяйськи. Та ніде правди діти, руно не знаходить належного місця в ужитку, і тому опиняється на смітнику. І дивно читати розповіді про тісну співпрацю підприємств легкої промисловості з вівчарами. Я особисто звернувся з цього питання за допомогою до управління сільського господарства і продовольства. Виявилося, що найближче підприємство з переробки вовни знаходиться у Чернігові, на відстані аж 300 кілометрів. Як мовиться, в даному разі шкурка вичинки не варта. І виходить замкнене коло: коли немає збуту вовни, то зникає і стимул до нарощування її виробництва. Хіба що залишається зайнятися кустарним вичиненням для кожухів.

– А як ціниться баранина?

– Її продавати дедалі важче. Попит на неї знизився не тільки в районі, а й у обласному центрі. Попри сміхотворну ціну — 10 гривень за кілограм — покупці віддають перевагу яловичині і свинині. Можливо, так сталося тому, що недобросовісні продавці видають за баранину козлятину, особливо від старих цапів з притаманним їм специфічним запахом. І варто людині хоч раз скуштувати подібне м’ясо, в неї назавжди виникає негативний стереотип. Але ж справжня молода баранина – це дійсно дієтичний продукт.

– Чи важко виростити ягнят, особливо тих, що народжуються взимку?

– Жодного випадку падежу через низьку температуру у мене не було. Моїм вівцям у пристосованій кошарі досить тісно, але тому тепло. Не раз був свідком, коли новонароджене ягня обігрівали відразу кілька вівцематок. Влітку – простіше. Добове ягня, яке зранку ще знаходилося в утробі матері, з пасовища вже повертається додому самостійно.

– А прогодувати вівцю важко, вона вибаглива?

– Навпаки. Основний корм – паша. За сезон витрачаю не більше 1,5 тонни фуражного зерна. А ще вирощую кукурудзу. Висіваю її на площі 100 гектарів. Сорт «Харківський 311» забезпечив торік врожайність 65 центнерів з гектара. А там, де вносився овечий гній, було і по 110 центнерів. Кукурудза, як і вівці, відносно невибаглива. При запізненні із збиранням урожаю вона практично не осипається. Для мене це багато важить, бо техніку — від сівалки до комбайна — доводиться наймати. Якщо цього року вродить, і ціна за позначку 350 гривень за тонну не опуститься, то розраховую придбати комбайн «Дон-1500 Б». Приваблює, передусім, нормальна схема кредитування, до якої, на жаль, не додумались виробники й продавці вітчизняного «Славутича».

– Чи маєте ви кваліфікованих помічників для догляду за вівцями?

– Чотири місяці поспіль висіла моя об’ява у міському центрі зайнятості – потрібен пастух. Виявляється, працювати сторожем престижніше. Не допомагає навіть те, що за кожний відпрацьований день я готовий платити по 10 гривень готівкою.

– А чи заохочує до вівчарства держава?

– За дорослу вівцю передбачається платити по 40 гривень і за кожне ягня по 50 гривень (при умові наявності в отарі не менше 40 маток). На суму дотації можна було б протягом року утримувати найманого робітника. Однак обіцяних грошей я не отримав. Натомість місцева влада пообіцяла, що посприяє у придбанні за пільговою ціною племінного барана...