«Доведеться знайти компроміс»

Минулого тижня парламент так і не зміг завершити розгляд законопроекту №1558-1 про реструктуризацію валютних позик. Спочатку документ 227 голосами ухвалили в другому читанні.  Здавалося  б, все. До такого сценарію, вочевидь не були готові депутати і керівництво Ради. Не вірили в такий варіант і називали його нереальним у приватних розмовах з «Днем» напередодні голосування і самі депутати з банківського комітету. Але, коли друге читання відбулося успішно, спікер  поспішно заговорив про голосування за документ «в цілому». І тут не вистачило голосів, тож №1558-1 відправили на третє читання в комітет, а розлючені позичальники почали  палити під парламентом шини та намагалися прорватися до парламенту.

Допрацьований законопроект, розповів «Дню» голова парламентського комітету з питань фінансової політики і банківської діяльності Сергій Рибалка, винесуть до Ради вже наступного тижня. Втім прийняття цього документу, навряд чи вирішить валютну проблему. Адже її коріння знаходиться значно глибше.

«Кредитний майдан» і всі інші валютні проблеми з’явилися ще в 2008—2009 роках. Починалися вони з позиції самих українців, які набрали «під зав’язку» валютних позик. А коли країну «накрила» хвиля девальвації гривні, з’ясувалося, що не всі готові нести валютні ризики і платити банкам за новим курсом. Експерти  вважають, що позичальники у великій мірі самі винні в тому, що сталося. «Рішення про отримання кредиту в національній чи іноземній валюті приймав позичальник самостійно, бо на банківському ринку існувала достатня пропозиція як кредитів у гривні, так і кредитів у іноземних валютах. Однак, валютні кредити користувались значним попитом, бо гривневі позики були на 30—40% дорожчі. Тож позичальники свідомо обирали не гривню...», — розповідає «Дню» координатор комітету НАБУ з захисту прав кредиторів Інна Богатих.

Тож скупий платить двічі? З одного боку, кажуть  опитані виданням експерти, — так, але з іншого — ні. «Валютні ризики самими позичальниками  на той момент оцінювалися не до кінця в повній мірі  і в цьому  основна проблема, яка  і лягла в основу Кредитного майдану. Саме через  цю недалекоглядність позичальники  і банки зараз змушені  нести  додаткове фінансове навантаження та значні втрати», — додає Богатих. За її словами, гривня в той час демонструвала стабільність  і досить довго курс становив 5,05 гривні за долар. «Це створювало враження певної стабільності. Звісно, через недостатню фінансову обізнаність пересічні громадяни не передбачили, що виникнуть суттєві макроекономічні ризики,  які значно позначаться на курсові нацвалюти», — каже вона.

А президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко додає, що «Кредитний майдан» — це результат некомпетентності тодішньої влади. Саме вона вчасно дозволила неконтрольоване валютне кредитування і не змусила банки розповісти про можливі ризики. Тим часом людям вбивали в голову, що брати саме валютний кредит — це добре. Так і опинилися в кризі. «Якби про це знали і президенти, і НБУ, то ніколи б  в житті  не запровадили  це кредитування. Адже в результаті валютної кризи 2008—2009 років люди втратили 180 мільярдів гривень. Це додаткове навантаження, що виникло в результаті курсових різниць. Тоді це було майже 60% бюджету і виявилося непосильним для дуже багатьох людей», — пояснює він.

Не знання ризиків не звільняє від відповідальності в банківській сфері, натомість говорить «Дню» колишній заступник голови НБУ (1991—1992 і 2005 — 2009), заступник міністра фінансів Олександр Савченко. Адже як тоді бути з  вкладниками, які віддають свої гроші? Неповернуті валютні кредити в певній мірі — це теж їхні кошти, які сьогодні «зависли» у банківській системі країни. Савченко  переконаний, що незначна частина позичальників знали про ризик, але погоджувалися на них, бажаючи зіграти  в фінансову лотерею.

Як бути тепер?

Експерти  вважають, що підготовлений законопроект №1558-1 не вирішить, а навпаки, ще більше посилить проблему. До нього є кілька зауважень. «Перше — він передбачає конвертацію абсолютно всіх споживчих валютних кредитів. Банки не проти конвертації,  але за логікою такого пільгового підходу конвертуватися мали б  іпотечні кредити, а не дорога оргтехніка, телефони, автомобілі і так далі», — пояснює Інна Богатих.

Спірним є питання і валютного курсу. Документом пропонується конвертація кредитів за курсом, який був на момент отримання кредиту. «Тобто фактично за 5,05 гривні за 1 долар. При теперішньому курсі — 21 гривня за долар — вся негативна різниця ляже на банки, як наслідок — на вкладників та інвесторів, що не припустимо», — каже вона. 

І останнє — ставка обслуговування реструктуризованого кредиту. До другого читання депутати запропонували, аби такі кредити обслуговувати за середньозваженою ставкою залучених фінансових ресурсів. «Вона рахується НБУ і дорівнює  16—18% у гривні. Однак цю поправку відхилили, — пояснює Богатих, — тому на третє читання повернулася норма про обслуговування реструктуризованого кредиту за процентною ставкою, яка існувала  по виданому кредиту в іноземній валюті, як правило  це максимум 12% — для кредитів у доларах».

Тому треба шукати  компромісний варіант далі. 

В НАБУ пропонують варіант для іпотеки фізосіб — реструктуризація на умовах розробленого банками Меморандуму. «Зокрема, ним передбачено реструктуризацію іпотечних кредитів фізосіб за діючим  курсом із обов’язковим прощенням частини боргу: у розмірі 50% для кредитів на придбання «соціального» житла (квартири до 60 кв.м. і будинки до 120 кв.м.); для інших іпотечних кредитів — прощення не менше 25% боргу. Крім того, банки погодилися на 3 роки зафіксувати відсоткову ставку на рівні ставки по валютному кредиту, що забезпечить можливість позичальникам відновити свою платоспроможність та повернутись до належного виконанням своїх зобов’язань», — додає  координатор комітету НАБУ з захисту прав кредиторів Інна Богатих.

Втім,  це  може бути відповіддю лише для частини вкладників. До того ж, Меморандум — це не закон, а декларація про наміри, яку сьогодні підписали далеко не всі банки. Тому потрібно ще щось.

В Україні вкотре намагаються на валютному питанні заробити електоральні бали, говорить Савченко. Все, що потрібно, переконаний він — надавати банкам, які видавали такі кредити, достатньо рефінансування, аби перевести ці позики в категорію довгострокових.  «Це б утримало на плаву багато фінустанов», — каже він.

«Дайте один, два чи три роки кредитних канікул таким позичальникам  і відповідне послаблення нормативів для банків — і все вирішиться. Такий підхід забезпечить людей доходами, а банки — прибутками. Але це можна робити тільки за умови, коли ми знатимемо, що буде з українською економікою через рік, два чи десть років», — продовжує  Сугоняко.

Нацбанку,  уряду та банківському сектору доведеться знайти  компроміс.  Адже, за даними НБУ, на початок місяця всього фізособам видано 5,9 мільярда доларів споживчих валютних кредитів, з яких іпотека — понад 4 мільярдів доларів (станом на 1 квітня). А за оцінками Асоціації українських банків, частка валютних кредитів у загальному банківському портфелі складає близько 15%.