Дві історії на одну тему

Вважаеться, що про Владу слід судити не за тим, що вона про себе говорить, а за тим, що вона приховує. У цьому значенні ставлення Влади до своїх позабюджетних фондів — найблагодатніша й водночас найнебезпечніша тема для викривання.

Минулої середи фракція Компартії Верховної Ради блокувала голосування за результатами обговорення в першому читанні законопроекту «Про джерела фінансування діяльності органів державної влади». Згідно із законопроектом, внесеним Олександром Лавриновичем (фракція Народного руху), передбачається виключно бюджетне фінансування діяльності органів держвлади та управління. При цьому органам влади забороняється мати позабюджетні фонди.

Близько року тому Рахункова палата (РП), тоді ще орган Верховної Ради, зробила героїчну спробу інвентаризації всіх позабюджетних фондів. Саме тоді ми вперше дізналися, скільки таких фондів створено і чим вони займаються. Висновки Рахункової палати вражали: розмах підприємницької діяльності 604 фондів, які забезпечують самофінансування державної вертикалі влади, становив, за одними оцінками, до чверті, за іншими — до половини всіх надходжень держбюджету. Тепер, після істотного скорочення розмірів держбюджету (йдеться про його доларовий еквівалент) альтернативне фінансування властей цілком може покривати бюджет на всі 100%.

Утім, Рахункова палата в своїх дослідженнях була не самотня. Паралельно з нею цікавість до позабюджетних фондів виявляли західні донори України — Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, котрі справедливо пов’язували «фондову активність» із зацікавленістю влади в додаткових грошових поборах. Як наслідок — практично всі меморандуми уряду й МВФ містили положення або про включення позабюджетних фондів у бюджет, або про їх приватизацію.

ЗІ СВІТЛА В ТІНЬ ПЕРЕЛІТАЮЧИ

Саме вчасно запитати, наскільки результативною виявилася така пильна увага контролерів, зовнішніх і внутрішніх, до тіньового бюджетування влади? Стосовно першого контролера (тобто РП), то тут результати (з 1997 до 1999 року) такі. По-перше, завдяки РП спільнота таки дізналася, що тіньовим бізнесом у нашій країні займаються не лише затятi злочинці. (До речі, як повідомив по секрету один експерт-іноземець, виявляється, в нас досі дані про одну зі схем фінансування виробництва електроенергії, а саме з використанням вугілля резервного фонду Кабміну, вважаються державною таємницею.) По-друге, торік, завдяки плановим перевіркам Рахункової палати, вдалося загальмувати «нецільове» використання позабюджетних фондів Антимонопольного комітету, Міністерства закордонних справ. На черзі — перевірка Міністерства внутрішніх справ. А з найбільш грошовими відомствами, якими є податкова адміністрація та митна служба, РП конфліктувати поки що не хоче. По-третє, Верховна Рада, очевидно, у відповідь на публічні виступи голови РП, ухвалила певні обмеження на придбання держвідомствами престижних товарів (щоправда, ці обмеження найменшого стосунку до позабюджетних фондів не мають).

Тепер з’ясуємо, наскільки дійовими були претензії МВФ, які переслідували владу ще з 1994 року. По-перше, за станом на початок цього року деякі позабюджетні фонди все-таки трансформовано на бюджетні. Передусім це Чорнобильський фонд. Такі стовпи вітчизняного бізнесу (процвітаючого на стягнені податки й побори), як Інноваційний фонд, Дорожній фонд, фонди міністерств і відомств — доля помилувала. По-друге, зобов’язання Кабміну приватизувати Лізинговий фонд згідно з програмою EFF просто ігнорується. Більше того, на наступний рік стосовно цього фонду у Президента планів — безлiч. Прем’єру доручено профінансувати на 520 млн. гривень створення в Україні виробництва тракторів, зерно-, кормо- й бурякозбиральних комбайнів, іншої техніки та двигунів з розрахунку не менше 500 одиниць на рік. Не менше 250 млн. гривень має бути виділено в I кварталі за рахунок централізованих у бюджеті амортизаційних відрахувань. Планується, що 1999 року буде забезпечено придбання тракторів українськими агровиробниками на умовах лізингу в обсязі не менше 1000 одиниць.

Таким чином, під пильним наглядом кого тільки можна Власті не тільки не відмовляються від хибної (ясна річ, з точки зору неВлади) практики фондотворчості, а й усіляко її стимулюють. Загалом з часу першого підрахунку кількості фондів 1997 року (604 од.) на сьогоднішні їх уже, за неофіційними даними, 620 одиниць. А могло бути й 621, якби 5 грудня на засіданні Кабінету Міністрів віце-прем’єр Сергій Тигипко не висловився проти прийняття постанови про створення позабюджетного фонду Національного агентства з питань управління державними корпоративними правами. Щоравда, Сергій Леонідович не проти фонду як такого, а проти надання за рахунок такого фонду фінансової допомоги приватизованим підприємствам, бо це, вважає він, поза компетенцією агентства. Тим часом сам керівник Агентства з питань управління корпоративними правами Олег Таранов, основним призначенням фонду вважає заохочення уповноважених осіб з питань управління державними пакетами акцій. А гроші для цього передбачається «знімати» з реєстраційних внесків претендентів на участь у конкурсі на визначення вповноважених осіб, гарантійного забезпечення претендентів, від сум покриття ризиків управління державними корпоративними правами.

Слід зазначити, що газета «День» регулярно звертається до теми позабюджетних фондів, розуміючи, який руйнівний вплив вони мають на економіку. При цьому ми не можемо позбутися відчуття, що часто згадувана нами тема опиняється у вакуумі: ні Власті, ні спільнота з якихось дивних причин уперто не помічають ці проблеми. Щоправда, якщо з владою, котра витягує з «фондових» операцій конкретний приватний прибуток, усе більш-менш ясно, то абсолютно незрозуміла мовчазна байдужість не посвячених у таїнство поділу, приміром, парламентської та непарламентської опозиції. Втім, можливо, відповісти на це запитання нам допоможе одна історична аналогія.

ПЕРЕДОВИЙ ІНДОНЕЗІЙСЬКИЙ

ДОСВІД

Як відомо, фінансова криза в Індонезії призвела до руйнування однієї з найдинамічніших економік регіону. Спочатку на заклики про допомогу країні відгукнулися Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Однак дуже швидко вони зрозуміли, що допомагати країні поки що немає сенсу. Й ось чому.

За даними проживаючого в Австралії індонезійського дисидента Джорджа Адітджондро, новий президент держави Хабібі, з приходом якого зв’язували політичну стабілізацію й закінчення епохи диктатури Сухарто, по суті, є не опозиціонером, а наступником справи генерала. Цей висновок зроблено на тій основі, що його політичне панування, так само як і його попередника, обслуговує одні й ті самі таємні й могутні економічні структури. Ключову роль у цій розгалуженій економічній імперії клану Сухарто грають близько сотні «суспiльно корисних» фондів (місцева назва — yayasan), капітали яких не враховуються в офіційній бюджетній статистиці. На думку Адітджондро, у процесі відчуження від влади в листопаді 1997 року Сухарто передав уряду Хабібі лише сім із цих фондів, майно яких оцінюється в якихось 500 млн. доларів. Близько 80 зі згаданих 100 фондів підзвітні безпосередньо Сухарто і його родині (членом якої є й Хабібі), 10 — клану Сухарто і ще 10 — армії Індонезії. Експерти стверджують, що саме ці фонди є справжньою основою «нового економічного порядку», який виник у роки диктатури.

На початок минулого року капітали Сухарто оцінювалися в 40 млрд. доларів. Згодом унаслідок кризи вони подешевшали орієнтовно на 18 млрд. Останнім часом генерал (ясна річ, із відома Хабібі) активно переправляє багатство за кордон, а також реорганізує свої зарубіжні володіння на випадок утечі. Лише 21 травня (безпосередньо перед відставкою) він дав доручення перевезти з сейфів швейцарських банків у Південну Африку понад 4 тонни платини. Клан самого Хабібі контролює промислову мережу принаймні з 200 компаній, які діють у всьому світі. Особливо тісні особисті контакти він підтримує з концернами ФРН і США.

РЕЗЮМЕ

Нам не хотілося б проводити паралелі між Індонезією, яку роздирають релігійні конфлікти, і більш-менш спокійною Україною. Проте рівень схожості механізмів, які виростили корупційний режим Сухарто, і тих, які так припали до душі нашим нинішнім правителям (і майбутнім, очевидно, також, інакше вони давно покінчили б із цим злом) справді вражає. Україна впевнено посідає перші місця за рівнем корумпованості влади. Експерти вважають, що її основою є операції з бюджетними й позабюджетними грошима. На їхню думку (цього разу стосовно Індонезії), покінчити з хаосом і загрозою розпаду держави спроможна, мабуть, тільки військова диктатура. А щодо України, то тут невблаганному наближенню хаосу поки що є можливість протиставити демократичну альтернативу чесної влади. Поки що...