Джерела залежності від Кремля

У Москві затримали екс-голову «Нафтогазу» та колишнього керівника Державного управління справами (в народі — ДУСя, з 2003 до 2004 року) Ігоря Бакая. Разом з Бакаєм були затримані його бухгалтер та помічник Костянтин, яких відпустили із слідчого ізолятора. Бакай, на якого, за повідомленням «ТСН», є 10 заяв із обвинуваченням його в шахрайстві, поки що залишився під вартою. Серед ошуканих — російський багатій Алішер Усманов, який начебто позичив колишньому українському чиновнику 9 мільйонів доларів.

Бакая вважають одним з облич епохи другого терміну президентства Кучми. Саме Бакай став ідеологом створення згаданого «Нафтогазу», який перетворився на монополіста на ринку нафти і газу в Україні, і відповідно акумулював схеми стосунків із Росією в цій сфері. Таким чином, другий термін Леоніда Кучми ознаменувався повним контролем над надприбутковою галуззю. ДУСя ж, в свою чергу, перекинула місток від радянських бонзів, які в часи тотального дефіциту і зубожіння народу, обслуговувались по першому розряду, до епохи феодального капіталізму, коли перемога на виборах означала потрапляння в «золоті палаци» за рахунок державного бюджету. Жоден із президентів після Леоніда Кучми, при якому ДУСя була заснована, не позбувся цього кастового органу, або не зробив його прозорим.

ФОТО УНІАН

«НАФТОГАЗ» ПОЗБАВИВ ЕКОНОМІКУ КОНКУРЕНЦІЇ В ЕНЕРГЕТИЧНИХ ГАЛУЗЯХ»

«Бакай був організатором подій, пов’язаних з перетворенням державного комітету з нафти і газу на Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України», — говорить «Дню» колишній міністр економіки Володимир ЛАНОВИЙ. — Він готував документи, постанову уряду і зрештою очолив цю структуру, тобто став першою головою НАК «Нафтогаз Україна». Це був 1998 рік. Ця компанія об’єднала понад сто юридичних осіб — різного типу підприємств. Це ціла галузь, яка до того була підпорядкована державному органу. А тут їх, умовно кажучи, випустили на волю, об’єднали всі і перетворили апарат комітету на апарат нафтогазової компанії. Тобто державних службовців перевели в комерційну організацію. Об’єднані підприємства були позбавлені прав зведення своїх балансів, тобто перестали бути фінансово незалежними, адже всі вони увійшли в одну фінансову структуру. Таким чином, відбулась монополізація цієї галузі з позбавленням прав і можливостей інших учасників ринку видобувати та транспортувати ці речовини. Спочатку у «Нафтогазу» були прибутки 8—9 млрд гривень, що дорівнювало майже 4 млрд доларів. Як вони розподілялися? Знаючи уряд і «Нафтогаз», можу сказати, що плани по їх розподілу дійсно були, але я не знаю хто володів звітами і відповідно важко сказати куди саме ці мільярди розподілялися. Потім цю компанію довели до того, що вона стала збитковою. Але «Нафтогаз» і сам не дуже чинив цьому спротив. Згодом вона перейшла на утримання бюджету, Нацбанку. Можна сказати, що ця компанія просто була джерелом збагачення конкретних осіб, які переслідували мету збагатитись будь-якою ціною».

«Звичайно, ті хто організовував цю компанію, збирався на цьому заробити, — наголошує Володимир Лановий. — В «Нафтогазі» прибутки були очевидні і уряд сам розподіляв їх — кому, на які рахунки, яким компаніям. «Нафтогаз» став збитковим внаслідок того, що серйозно були підвищені ціни на постачання газу та нафти в країну. Тоді компанія перейшла на рівень домовленостей з Росією, щодо прибутку і його розподілу між Росією і Україною. Тобто вибудовувались відповідні схеми. При цьому формально все було дотримано — видана відповідна постанова уряду, тощо. При переході до НАКу нічого не було вкрадено. Була і звітність, і аудит. Але це позбавило економіку конкуренції в конкретних енергетичних галузях і привело до великих втрат в цілому. Тому юристам варто покопатись в темі, коли управлінські помилки перейшли в розряд або халатності, або зловживання».

«ТЕПЕРІШНЯ КЛЕПТОКРАТІЯ ПОВОДИТЬ СЕБЕ ЩЕ БІЛЬШ НАХАБНО»

Таким чином, конкретні особи, до яких належав Бакай, користуючись своїм становищем і недосконалістю законодавства, фактично узаконили злочин заради власного збагачення. І це в той час, коли Україна конче потребувала якісних і термінових реформ.

«У нас була планова економіка і ми повинні були перейти до ринкової системи, — продовжує Володимир Лановий. — Я цим займався, але мене позбавили можливості, тому що певним силам потрібно було створювати монополію. Видавались кредити під нульові проценти від державних банків цим монополіям. Це фактично було продовження планової економіки, але з прикриттям із декларацій про якусь нову економіку. Таким чином, вся система виявилась злочинною і залишається такою ж досі ще з часів Кучми. Теперішня клептократія поводить себе ще більш нахабно не відчуваючи ніякої відповідальності. Зверніть увагу на те, що були в 10 разів підвищені тарифи і це трактується, як ефективність і прогресивність. Насправді, після цього економіка почала падати і це при тому, що «Нафтогаз» за останні півроку отримав 25 млрд грн. прибутків. Тепер «нагорі» почали лаятись: Кабмін хоче сам розподіляти ці гроші, а «Нафтогаз» — проти. Але де від того користь для економіки країни?»

Володимир Лановий як економіст мав свої погляди на реформування економіки та відносини з РФ в галузі енергетики. Але якщо ретроспективно подивитись на ланцюг подій за два десятки років незалежності, стає ясно, що такі люди існували в дещо ідеалістичній реальності. Вони потребували підтримки, але в злочинній дійсності, яку вибудовували конкретні клани і особи, їхнім планам просто не було місця. З іншого боку, і сам Ігор Бакай, як молода і талановита людина, могла стати в нагоді державі за умов правильних правил гри. Та формували ці правила інші сили, під яких і підлаштовувались такі персонажі, як авантюрний Бакай.

«З початку незалежності Росія стала на позиції — викинути всі республіки колишнього СРСР з утримання, перевести енергоресурси на світові ціни, — згадує Володимир Лановий. — Україна спочатку намагалась домовитись, і протягом перших п’яти років нам вдавалось дотримуватись певного паритету. РФ не підвищувала тоді ціни до світових і трималась 30 доларів за тисячу кубометрів газу до 1996-го року. Лазаренко приніс нам вже 50 доларів. Тоді уряд говорив, що Україна не буде підвищувати тарифи на транспортування, а РФ не буде підвищувати ціну на газ вище 50 доларів. Я вважаю, що насправді тоді відбулась перша змова між представниками України та РФ і таким чином була піднята ціна на газ на 60%. Ці 20 доларів мали йти не в російський бюджет, а на рахунки конкретних людей в Росії і України. З цього моменту треба досліджувати періодичність підвищень цін. Ющенко, наприклад, спочатку підняв ціну до 90 доларів. До того ціна трималась досить довго, а потім щороку почала підвищуватись, тому що за цими угодами стояли інтереси конкретних осіб і компаній. Ось і уявіть собі масштаби збагачення з 30—50 доларів до 240 доларів за кубометр. Але хто за це платив? Звичайні люди, звичайні підприємства. З Нацбанку під це віддавали валюту. На кожному з цих етапів керівники на високому рівні та інші особи, які були долучені до цих схем, нагрівали руки».

«БАКАЙ — ПЕВНОЮ МІРОЮ Є ОБЛИЧЧЯМ ЧАСУ»

«Бакай — персона дуже цікава і певною мірою є обличчям часу, — говорить «Дню» колишній голова Луганської ОДА Олексій ДАНИЛОВ. — Всі пам’ятають зараз втікачів, які втекли з України після Януковича, але мало хто має бажання повертатися до втікачів, які втекли з країни після Кучми. Так звана ДУСя існує і зараз. Кожен Президент, який приходе до влади, говорить про те, що буде від цього відмовлятись. Але насправді цього не роблять, тому що через ДУСю вони здійснюють фінансування своєї роботи. Бюджети, які є в цій структурі, непомірні. Витрачаються мільярди на речі, які не пов’язані з безпосереднім виконанням обов’язків голови держави, і там паразитують багато людей, які не мають стосунку до діяльності Президента. Проте велика небезпека ще й в тому, що ті люди, які мені особисто пропонували очолити сепаратистський рух на Луганщині, сьогодні працюють в Адміністрації Президента. А у справжніх патріотів навіть не питають думки про ситуацію на Донбасі. Говорю це відповідально, хоч в нашій воюючій державі це чомусь мало кого цікавить. Взагалі-то це мало б цікавити СБУ, службу контррозвідки. Щодо Бакая, то це один з тих людей, які були долучені до створення порочної системи, що досі так і не змінилась. Показово, що він поїхав до Росії після 2004 року, хоча я переконаний, що у нього досі є український паспорт. Те, що у нас немає чіткої концепції розвитку держави, лише доводить те, що принципи, закладені ще за часів Кучми, залишаються і зараз».

Народний депутат України V і VI скликань Володимир ЛАНДІК стверджує: «Схеми, які вигадав Бакай, були досить ефективні для грабежу. Хоча я не виключаю, що ці схеми йому просто спустили з Москви. Для мене Бакай — це російський агент. І не лише він. На відміну від тих часів, цих агентів у нас стало ще більше, адже триває війна. Бізнес — це дуже непогане тло для вербовки. Тим більше, якщо Бакай крутився біля дуже високих людей на кшталт Кучми, то зрозуміло, що Росія не могла піти повз нього. Схеми ж збагачення на російських енергоресурсах робили українську владу залежною, що впливало на багато політичних рішень. Гроші ж Бакая частково залишились в Україні, у нього багато тут нерухомості і це дає йому прибутки. З деяких будинків, які йому належать, досі можна дивитись на вікна Адміністрації Президента. Навіть колишній офіс Партії регіонів на Липській, де спочатку сидів Янукович, а потім Єфремов, теж були в оренді у структур, які були пов’язані із Бакаєм. Це за моєю інформацією, хоча самих документів я не бачив. Звичайно, то був період великого збагачення, і гадаю, що Бакай сумує за тими надприбутками, яких зараз в РФ у нього скоріше всього немає. Вийшло як в анекдоті — ні з ким жити, тому доводиться жити з ким попало. Ось він і понабирав грошей у кого попало, за що тепер розплачується. Гадаю, що його в Росії примусять віддати і те, що у нього залишилось в Україні. Тільки на Бакая треба дивитись не як на окрему персону, а як на представника системи в цілому. Це авантюрист, який в певний момент опинився в пригоді конкретним людям і кланам. Та ж сама ДУСя була і залишається закритою системою, про яку мало що відомо звичайним громадянам. Таким чином, як і «Нафтогаз», вона подобається всім президентам».

Талановиті аферисти ставали в пригоді кланово-олігархічного режиму, який не лише набирав оберти з кінця 1990-х, а й легалізувався, підміняючи собою державу. В основі ж шалених статків були не лише розкрадені вітчизняні заводи, а й Росія з її спокусливими надрами. Так через корупційні схеми по продажу нафти та газу разом із мільярдними статками з’являлась залежність владного олімпу від Кремля. Бакай, якого в Росії зараз судять за банальні боргові авантюри, і який з 2005-го року має російське громадянство, в цьому плані став образом порочного місточка між Кремлем і Києвом. Але головні вигодоотримувачі цих схем досі залишаються в Україні.