Фрекінг, «жахливий і страшний»

Інтернет просто здибився від антисланцевих відеофільмів російського виробництва, що навіюються глядачам страх і жах перед технологіями видобутку сланцевого газу і газу щільних піщаників. Наприклад, до англійської назви технології гідророзриву пластів (фрекінг) у «Ютубі» навіть приклеїли не дуже цензурне слово — «писець»... Ось що, мовляв, нам буде в результаті.

Антисланцева пропаганда зорієнтована переважно на пересічну і дуже вимучену умовами життям людину, якій з будь-якого приводу і навіть без нього легко навіяти панічні настрої. «А ви чули? — запитує вона і починає, захлинаючись, переказувати слухачам побачену в Інтернеті страшилку». Колись так само боялися паротяга, а побачивши в небі перші літаки, хрестилися і падали додолу від страху. Експерти не приховують, що будь-які нові технології несли і несуть із собою на Землю як плюси, так і мінуси. Наприклад, автомобілі. Вони дали величезний поштовх і користь людству. Але скільки смертей на їх рахунку? Щось подібне можна сказати і про атомну енергетику. А Інтернет? Користь величезна. Але скільки ігроманів. А чи не заборонити нам і будинки з балконами? Адже інколи ці архітектурні надмірності падають на голови.

Утім, обґрунтовані і не дуже протести екологів проти використання фрекінгу не можуть не викликати й запитань. Так би мовити, з другого боку: а кому найбільше загрожує сланцевий газ? кому вони (ці протести) потрібні? хто їх замовник?

Заступник директора Американського інституту в Україні Джеймс Джордж Джатрас передбачає, що видобуток сланцевого газу методом фрекінгу може стати тим чинником, який «змінить правила гри для України». Експерт зазначає, що Україна, за певними оцінками, володіє запасами сланцевого газу, що становлять 1,2 трильйона кубометрів. Це — треті за величиною запаси цього палива в Європі. Джатрас прогнозує, що в міру того, як Україна просуватиметься вперед в реалізації планів видобутку сланцевого газу, все гучніше лунатимуть голоси як прибічників цього виду палива, так і його супротивників, що застерігають про можливу шкоду для природного середовища і людини.

Суперечки довкола застосування гідророзриву в Україні, зазначає Джатрас, набули політичного забарвлення, хоча і в дещо несподіваному ракурсі. Проти фрекінгу виступають дві з трьох прозахідних опозиційних партій («Батьківщина» і «Свобода»), а також майже провладна і відверто проросійська Компартія. Незалежний енергетичний експерт Валентин Землянський, розкриваючи суть цього мезальянсу, припускає, що насправді це своєрідна завуальована пропозиція про можливі лобістські послуги. «Водночас, адміністрація Президента Віктора Януковича, яку на Заході часто називають проросійською, — констатує відомий в Україні та за її межами оглядач Тарас Кузьо, — підтримує те (видобуток сланцевого газу в країні. — Авт.), що може виявитися найбільш виграшною для України картою в плані зменшення її залежності від Москви».

Джатрас нагадує, що сланцевий газ має певні перспективи не лише в Україні, а й у США, і в Європі. Наприклад, в Америці застосування технологій гідророзриву сприяло різкому економічному піднесенню певних регіонів і вже стало підставою для стрімкого зниження цін на газ (найнижчий рівень за останні 35 років), а також зниженню рівня викидів на ТЕС у зв’язку з відмовою від використання вугілля. В інших регіонах переважають побоювання щодо можливих наслідків для довкілля. У штаті Нью-Йорк з 2008 року діє мораторій, що не дозволяє застосовувати фрекінг на землях, що належать фермерам. Хто у виграші? Фермери Нью-Йорка можуть лише заздрити своїм колегам із сусідньої Пенсильванії, що одержують великі виплати.

На думку Джатраса, для України політичний бік видобутку газу методом гідророзриву відображає не лише складний комплекс економічних та екологічних чинників. Враховуючи, що українське політичне життя так само схильне до утворення тріщин і зламів, як і гірська порода під натиском сучасних технологій, можна чекати, що дискусія з цього питання набуде «екстремальних форм». Прибічники фрекінгу, зазначає експерт, вітатимуть видобуток сланцевого газу як своєрідну паличку-виручалочку, певне чарівне рішення, здатне перетворити Україну на енергетичну супердержаву. А супротивники битимуть на сполох, звинувачуючи іншу сторону в новому, екологічному геноциді. Джатрас радить українцям дещо приглушити риторику і уважно вислухати всіх учасників дискусії.

«У цьому питанні ризиків і невідомих більше, ніж обѓрунтованих прогнозів і передбачень», — каже незалежний експерт Валентин Землянський. Він згоден із Джатрасом у тому, що перший і головний ризик — політичний, але зауважує, що він має геополітичні кордони. «Поява в Україні таких транснаціональних корпорацій, як Shell і Chevron, становить реальну загрозу монополії «Газпрому» на українському газовому ринку. Це зіткнення американських і російських інтересів на території України. Внутрішньополітичне протистояння в нашій країні з питання фрекінгу буде віддзеркаленням геополітичного рівня. За великим рахунком це — чистісінька політика, що не має жодного стосунку до сланцевого газу». «Є й ризики економічного та екологічного плану, — веде далі Землянський. — Але сьогодні ще зовсім не зрозуміло, про що ми сперечаємося і хто більше ризикує, Україна чи інвестори. У нас компанія Shell бурить всього одну свердловину і одна у планах. (У Польщі вона планує вже цього року пробурити 15 розвідувальних свердловин). І лише після цього можна буде зрозуміти, чи можливий взагалі видобуток сланцевого газу в Україні. Отже, політики поки що ведуть мову навіть не про шкуру невбитого ведмедя, а про наявність цього звіра в лісі».

Експерт підтверджує, що у зв’язку з технологією фрекінгу є й екологічні ризики — «я б не став ховати голову в пісок і говорити, що їх не існує. Питання в мінімізації цих можливих наслідків фрекінгу і в тому, як видобувні компанії ведуть роз’яснювальну роботу, як інформують населення».

У дискусії цю роль узяв на себе менеджер зі зв’язків з державними органами компанії Shell Олексій Татаренко. Він розповів, що рішення про промислову розробку родовищ сланцевого газу може бути ухвалене компанією лише після завершення етапу розвідки і вивчення отриманих даних, тобто не раніше ніж через кілька років. Проте лише на Юзівській площі інвестиції в соціальні проекти вже тепер, коли ще далеко до промислового видобутку, становитимуть, за його словами, два мільйони доларів.

Однак Татаренко продемонстрував, що він і його компанія не такі вже й відкриті для українців. Так, він відмовився відповісти на запитання «Дня» про те, на якій відмітці свердловина, що сьогодні будується. Гадаю, в Shell немає жодних підстав, аби засекречувати інформацію про хід буріння. А можливо, воно взагалі не ведеться, оскільки не кожен наважиться на конфлікт із «Газпромом»?

ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ:

«Нормальною відповіддю на це є звільнення відповідального»