Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Газ кольору політики

Туркменсько-український газорозлучний процес
13 травня, 00:00

На засіданні уряду минулого понеділка голова НАК «Нафтогаз України» Ігор Бакай та міністр зовнішніх економічних зв'язків Андрій Гончарук отримали по догані. На новопризначеного заступника міністра енергетики Владислава Тарашевського (колишнього голову Держнафтогазпрому), за словами прем'єра Валерія Пустовойтенка, передано подання про звільнення з посади. Окрім податкових справ, йшлося, вочевидь, і про газові розрахунки з Туркменістаном.

Перший віце-прем'єр-міністр Володимир Куратченко піддав гострій критиці НАК «Нафтогаз України» за роботу «в сфері розрахунків за поставлений Туркменістаном природний газ». За словами В. Куратченка, викладених агенством Інтерфакс-Україна, «питання з чисто економічного набуває політичного забарвлення».

Тим часом таке забарвлення цього питання було й спочатку, оскільки Україна завжди розглядала туркменський газ як альтернативу російському і як засіб цінового тиску на російський «Газпром», але при цьому майже ніколи не виконувала своїх зобов'язань перед партнером. Так було в часи «Республіки», так є й сьогодні, коли «Нафтогаз України» очолює колишній глава «Республіки» Ігор Бакай.

Саме спокуса отримати «дешевий» середньоазіатський газ примусила Президента Леоніда Кучму забути образи (1997 року Туркменістан через борги в черговий раз припинив постачання газу в Україну) й відправитися на поклін до Сапармурада Ніязова. У грудні 1998 року була досягнута домовленість про постачання 1999 року в Україну 20 млрд. куб. метрів палива, а через п'ять днів у Москві — про транзит територією Росії. І тут же розвіявся міф про дешевизну туркменського газу: якщо на кордоні з Узбекистаном він коштував $36 за 1000 куб. метрів, то на кордоні України — вже $72. На практиці це означало, що майже половина газу просто не дійде до України.

Глава РАТ «Газпром» Рем Вяхірев у ті дні писав у Думу РФ, що «уступка частини українського ринку не принесе Росії і РАТ «Газпром» реальних збитків». Ще б пак! Російський «Газпром» мав намір отримати від України за цей транзит $300 млн. З них 40% у вигляді газу і 60% живими грошима. Щоправда, посол України в Туркменістані Вадим Чупрун ще в той час сумнівався в здатності України забезпечити валютне покриття. З його слів, на початок 1999 року загальний борг України Туркменістану становив $457,5 млн., а за реструктуризованою заборгованістю Туркменістан 1999 року має отримати від України $173 млн. Проте в грудні 1998 р. відносини двох країн, що перманентно перебували на грані розриву через українські борги, піднялися до рівня стратегічного партнерства. Відповідну програму передбачалося підписати в Києві в березні 1999 року.

Однак у цьому самому березні уряд України нарешті усвідомив, що не в змозі платити за туркменськими газовими рахунками. Прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко тут же заявив, що через це з 1 квітня Україна припиняє брати туркменський газ. Але, як повідомляли джерела в «Нафтогазі», засувку перекривають не на нашому боці.

Але, як на диво, виявляється, в «Нафтогазі України» вельми приблизно знають про свої борги. Так, за повідомленням агенства Інтерфакс-Україна, за перший квартал із Туркменістану поставлено 6 млрд. куб. метрів газу, а заборгованість за нього, за словами І. Бакая, становила на середину квітня $240 млн. Приблизно в той же час, 21 квітня, С. Ніязов (за повідомленням московського Інтерфаксу) визначив борг України в $223 млн., з них у валюті — $112 млн. Але вже 4 травня на нараді в першого віце-прем'єр-міністра В. Куратченка з'ясовується, що на цю дату було поставлено лише 4,2 млрд. куб. метрів, але на суму $308 млн. (УНІАН), в тому числі живою валютою потрібно було сплатити $99,1 млн. (з яких $11,5 млн. вже сплачено). Товарне постачання, за словами В. Куратченка, не починалося.

Реакція туркменської сторони неоднозначна. За повідомленням Українських новин, вона не погоджується припиняти постачання. Адже договір діє. У плані на травень, як повідомив інформатор з компанії «Ітера Україна», туркменський газ ще фігурує.

Реакція Києва цілком передбачувана. Мінекономіки, за словами обізнаної особи, стверджує, що туркменський газ Україні не по кишенi, а отже, не потрібен. Прем'єр цю думку ігнорує. А «Нафтогаз» заявляє, що з осені туркменським газом займатимуться комерційні структури. Мінекономіки ковтає образу й мовчки підраховує, на скільки зросте державний борг.

Тим часом президент Туркменістану надав питанню про чергові газові борги України політичного забарвлення й переніс, як сказали в українському МЗС, свій візит до Києва. У перекладі з дипломатичної мови на просту це звучить як заява про розлучення. Про яке стратегічне партнерство з країною, що має в світі імідж злісного боржника, може йти мова?

КОМЕНТАР

Рішення України відмовитися від постачання туркменського газу викликає здивування: чи варто було з квітня 1997 року «воювати» за право його отримувати, щоб тепер, коли саме час для поповнення запасів у підземних газосховищах, припиняти постачання. Причому, ніби, добровільно. Загалом-то навіть посилання на зростаючу заборгованість якось не особливо вражають. Адже держава на n-ому році реформ так і не потурбувалася про створення системи фінансової відповідальності за підписані контракти.

Нам можуть заперечити, що 15 квітня 1999 року Кабмін ухвалив постанову «Про забезпечення дотримання дисципліни газопоставок і поліпшення розрахунків за використаний природний газ», метою якого декларується «стабілізація фінансового становища підприємств нафтогазового комплексу». Справді, ігнорувати таку постанову та її вплив на українсько-туркменські газові відносини не можна. Однак малоймовірно, що згадана постанова якось пов'язана з механізмом скорочення газових боргів. Швидше йдеться про інше.

Усі опитані «Днем» експерти звертають увагу на те, що основний мотив постанови — у монополізації газового ринку під «дахом» НАК «Нафтогаз України». Зокрема, постанова наказує промисловим споживачам купувати газ тільки у безпосередніх імпортерів газу. За винятком ділерської мережі НАК «Нафтогаз України». Цій компанії дано право продавати газ, що називається, на свій розсуд: і через дочірні компанії, й через ділерів.

Чому ж, отримавши значні преференції, НАК відмовляється від додаткового газу? Ймовірно, «Нафтогазу» для власних комерційних операцій туркменський газ справді дуже дорогий. А можливо, НАК або його урядових заступників раптом перестали влаштовувати якісь контрактні умови. Сказати щось конкретніше (тобто економічно обгрунтоване) про значення антитуркменської акції досить складно, оскільки немає відповіді на ключове запитання, що визначає реалії газового ринку: яка реальна ціна газу (в тому числі й «безплатного»), що продається в Україні? А це є найбільшою таємницею українського офіціозу! Ірина КЛИМЕНКО, «День»

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати