Гроші — в обмін на реформи

Міжнародна спільнота в черговий раз засвідчила приязне ставлення до нашої держави. Принаймні, рішення ради керуючих Міжнародного валютного фонду (МВФ) виділити Україні 15,15 мільярда дол. стабілізаційного кредиту для підтримання економічної ситуації зайвий раз у цьому переконує. Натомість влада погодилася вжити ряд кроків, які не завжди знаходять підтримку в суспільстві. Як позначаться на здоров’ї економіки такі кроки? Та чи убезпечить кредит МВФ Україну від другої хвилі кризи, до якої готується світ? Про це «День» запитав екс-міністра економіки Богдана ДАНИЛИШИНА.

— Що означає для України поновлення співпраці з Міжнародним валютним фондом?

— Виділення кредиту МВФ — позитивний сигнал інвесторам, які хочуть працювати в Україні. Крім того, це свідчить про те, що уряд та фахівці фонду дійшли до спільного знаменника стосовно подальшої програми співпраці. Однак МВФ не зажди уважно слідкує за виконанням умов виділення кредиту.

— Тобто ви вважаєте, що програму дій погодили, але нинішній уряд не буде її виконувати в повному обсязі, як і попередній? Які пункти, на ваш погляд, мають найбільше шансів залишитися на папері?

— Давайте розпочнемо з пункту, який влада виконує — зі скорочення дефіциту бюджету. За моїми підрахунками, дефіцит зменшився до 11% ВВП. Але цього може виявитися замало. Не виключено, що в жовтні — листопаді 2010 року виникнуть проблеми з наповненням бюджету через можливе погіршення економічної ситуації в базових галузях економіки (хімії та металургії). Уряд буде змушений ще скорочувати дефіцит бюджету. Проте, навряд чи Кабмін піде на зменшення дефіциту до 2% ВВП, як того вимагають Маастріські норми. В такому разі йому доведеться зменшувати соціальні видатки, а це напередодні виборів до місцевих рад нікому не потрібно. На мій погляд, у 2010 році Україні доречно скоротити бюджетний дефіцит до 6—7% ВВП.

У контексті питання про зменшення бюджетних витрат хочу сказати ще про одну деталь: в основному скоротили фінансування статей, які направлені на створення інноваційно-інвестиційної моделі розвитку країни. Тобто не варто в 2010 році очікувати державних інвестиції в розвиток науково-містких технологій. Інвестиційні наміри лишилися на папері.

Тепер про виконання інших умов співпраці з Міжнародним валютним фондом. На мій погляд, експерти фонду жорстко контролюватимуть питання цінової рівноваги в країні та збалансування бюджетної політки НАК «Нафтогаз України». До Пенсійної реформи ставлення буде поблажливим. Фахівці МВФ чудово розуміють негативні суспільні настрої стосовно цього питання. Тому, найпевніше, Пенсійну реформу розтягнуть в часі. Зволікання будуть й із упровадженням земельної реформи. Хоча всі закони, необхідні для її здійснення, сьогодні розроблені. Однак зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення постійно впирається в політичний контекст. Починаючи з 2002 року Україна безперервно перебуває в стані перманентних виборів. Тому жодна політична сила не хоче брати на себе відповідальність за це непросте рішення. Не думаю, що найближчим часом знайдуться такі сміливці.

— Як вважаєте, чому МВФ інколи «крізь пальці дивиться» на невиконання Україною умов отримання кредиту «стенд-бай»?

— Європа та інші провідні країни світу чудово розуміють вагу та роль України в нинішньому геополітичному просторі. Тому МВФ не хоче, аби Україна перетворилася на придаток однієї країни або окремих політично-економічних угруповань. Кредит МВФ — це аванс у проєвропейське спрямування України. На мій погляд, Україні краще постійно працювати з фондом, аніж брати кошти у ВТБ, умови співпраці з яким тільки заганяють країну в фінансову кабалу.

— Подорожчання газу для населення на 50% з першого серпня 2010 року — також одна з умов відновлення співпраці з МВФ. Чи стануть після цього житлово-комунальні тарифи економічно обѓрунтованими?

— Підняття вартості комунальних тарифів стане шоком для населення, бо воно дуже зменшить їхні доходи. Мені здається, що уряд у повній мірі ще не оцінив масштаби та наслідки цієї події. Підвищувати плату за комунальні тарифи, не вводячи одночасно соціальних компенсаторів для найбільш вразливих населення, не можна.

— Але ж уряд збільшив кількість отримувачів житлово-комунальних субсидій та спростив порядок їх отримання.

— Про це говорять багато. А де це все реально зафіксовано? Цього ще немає. Якщо субсидії введуть з 15 серпня, то всі соціальні компенсатори запрацюють тільки у листопаді — грудні 2010 року. Тобто ефект буде не той, на який сьогодні розраховує влада.

Проте головне навіть не у цьому. На мій погляд, підвищувати тарифи сьогодні взагалі не потрібно, бо населення споживає газ українського видобутку. Його вартість в чотири рази менша за російське блакитне паливо. Навіщо ж піднімати тарифи?

— А як же покращувати фінансове становище НАК «Нафтогаз України», який у 2009 році ледь не збанкрутував, а цього року його взагалі позбавили бюджетних дотацій? За рахунок яких коштів йому видобувати цей український газ?

— Я б, особисто, не відстоював позиції НАК «Нафтогаз України» як єдиного монополіста щодо постачань газу в Україну. Держава може мати цілий ряд як державних, так і приватних компаній, що можуть конкурувати між собою на цьому ринку, в тому числі й відносно диверсифікації поставок газу з різних кінців світу. НАК «Нафтогаз України» — дуже складна, абсурдна структура, яку формують більше ніж 400 підприємств та організацій. Усі ці підприємства фактично є паразитами компанії.

Ще одне. Давайте проаналізуємо рівень оплати праці в НАК. Сьогодні розмір заробітної плати в НАК «Нафтогаз України» в 10—15 раз вищий за середню зарплатню в Україні. Тобто — ось де потрібні реформи. А після цього слід наводити лад у системі тарифоутворення.

— Скільки коштів потрібно виділити з бюджету на організацію ефективної системи комунальних субсидій для малозабезпеченого населення?

— Якби сьогодні влада вирішила виплатити населенню всі передбачені законами соціальні виплати, то в бюджет на 2010 рік довелося б закласти 130—135 мільярдів гривень. Це просто нереальні для державної казни цифри. В Україні зараз нараховується понад 130 категорій людей, які отримують різні соціальні виплати. Державну політику в сфері соціального захисту забезпечують понад 30 законодавчих актів, які в більшості випадків суперечать один-одному. Тобто чинна система соціального захисту та забезпечення не базується на єдиній державній стратегії. І це питання потрібно терміново вирішувати.

Якщо ж говорити конкретно про комунальні субсидії, то, враховуючи рівень серпневого підвищення, в бюджеті потрібно передбачити 18—20 мільярдів гривень. Знайти ці кошти, на мій погляд, буде проблематично. Якщо ж уряд вирішить гратися в політику «соціального дирежизму», то йому доведеться брати на такі цілі частину коштів із кредиту МВФ та із коштів, виділених іншими фінансовими організаціями.

— Проте не можна говорити, що політика «соціального дирежизму» — витвір тільки нинішньої влади...

— В цю політику гралися всі уряди. Така система влаштовувала всіх. І зрештою Україна прийшла до дуже роздутого дефіциту бюджету.

— Охарактеризуйте економічну ситуацію в країні сьогодні.

— Економічна ситуація стабільна. Своєрідним заспокійливим для неї послужила стабілізація політичного процесу в країні. На мій погляд, всі протиріччя, які спостерігалися в органах влади на різних рівнях у попередні роки тільки шкодили Україні. Це сьогодні починають розуміти і попередні керівники держави. Тому я вітаю нинішню цілісність президентської, виконавчої та місцевої влади, яка працює на єдину мету. Інше запитання — що це за мета і які методи її реалізації.

Тепер щодо про оздоровлення економіки. За підсумкам першого півріччя 2010 року економічне зростання становить майже 6% ВВП. У другому — воно буде меншим. Однак у цілому за підсумками 2010 року країна вийде на показник 3,7—4% ВВП. Таке зростання вдасться досягнути за рахунок того, що в аналогічні періоди 2009 року економічні показники були низькими через кризові явища в економіці. Тому в порівняні з післякризовими місяцями спостерігається статистичне зростання. Однак реального зростання за рахунок інвестиційно-інноваційних факторів досі немає.

— Як вважаєте, друга хвиля кризи буде до кінця 2010 року?

— Друга хвиля кризи може відбутися восени. У червні 2010 року спостерігалося послаблення економічної активності в Україні. Суттєво знизився й зовнішній попит на метал та хімію. Паралельно у світі наростають очікування другої хвилі кризи через боргові проблеми окремих країн-членів ЄС. Усі ці фактори впливають на економічну ситуацію в Україні. На мій погляд, існує два детонатори повторення кризи в України. Перший — значна експортна орієнтованість економіки, яка нікуди за час кризи не поділася. Другий — неврегульованість проблем у банківській системі, які хоч і зменшились, але повністю не зникли. Тобто ризик другої хвилі кризи зберігається.

— Уряд заявив про економічну інтеграцію українських та російських основних промислових галузей. На ваш погляд, співпраця в яких галузях принесе найбільше економічної взаємовигоди обом державам?

— Україна може і повинна отримувати економічний зиск від співпраці з Росією в авіаційній, суднобудівній, фармакологічній галузях. Але нам потрібна кооперація підприємств, а не їхнє об’єднання. Крім того, потрібно враховувати, що російський капітал у десятки, а то й сотні разів потужніший за український. І він агресивніший. Зараз ми бачимо, як активно на внутрішньому ринку почав заходи російський банківський капітал. Це схоже, навіть, не на тенденцію, а на певну політику. Тому завдання для влади — не допустити масового поглинання українського капіталу російським. Під прицілом усі вищезгадані галузі, які дають велику додану вартість.

— Тобто Україна не зможе товаришувати з Росією без політичного компонента?

— Сьогодні між Україною та Росією не може бути економічної дружби без політичного диктату. Добре це чи погано? Подивімось на світову практику. Вона засвідчує, що всі держави будують економічну співпрацю, виходячи з певних політичних міркувань. Інша справа, яка у них величина політичного компоненту.

— Спрогнозуйте поведінку російського капіталу на українському ринку?

— Протягом 2010—2011 років відбудеться загострення протиріч між українськими та російським фінансово-промисловими групами в металургійній та хімічній сферах. Приватний капітал не знає меж. Він бачить тільки різні лазівки, через які можна збільшити свій вплив. Тому інтереси цих потужних бізнесів все частіше перетинаються. Якщо українські та російські політики не погодять зони впливу, то обов’язково скоро виникнуть гучні корпоративні конфлікти.

— Як ви ставитеся до думки про те, що неправильне розуміння в Україні суті капіталізму і механізмів його втілення призвело до нинішнього економічного стану та до кризи в суспільстві?

— В Україні немає капіталізму. Держава тримається на олігархічній системі приватного капіталу, яка сформувалася внаслідок стихійного захоплення державних підприємств після розпаду СРСР.