Iндустрія: посадки та злети

Минулого року українська промисловість розвивалася досить нерівно. Спочатку їй довелося пройти етап м’якої посадки і зосередитися на супернизькому старті. У січні — лютому обсяги виробництва і, відповідно, темпи зростання знижувалися і формально (з урахуванням показника грудня 2005 р.) індустрія країни перебувала в рецесії, яка зазвичай передує стагнації. З цього стану вдалося вийти у березні, коли обсяги виробництва за перший квартал у кумулятивному вимірі зросли на 0,2%.

У другому кварталі розпочалося пожвавлення. Вже на самому його початку кумулятивна динаміка піднялася до 3,6% у порівнянні з досягнутим темпом зростання у першому кварталі. Протягом квітня — червня промисловість перебувала на висхідній траєкторії руху. У липні —жовтні відбувається консолідація. Зростання утримувалося в межах 5,4 — 5,3% і досягло серпневого прискорення до 5,4% (з рівня 4,8% за сім місяців). Але з урахуванням бази порівняння 2005 р. у жовтні виробництво вже знижувалося.

В останні два місяці четвертого кварталу відбулася підвищувальна корекція, яка розпочалася ще у листопаді, коли було зафіксоване неочікуване прискорення замість традиційного осіннього спаду. Активний ріст зберігся і у грудні. Саме він вивів промисловість за підсумками року на 6,2% зростання.

ДІАГНОСТИКА

Динаміка минулорічних змін у промисловому виробництві досить повчальна і заслуговує на детальний аналіз. Нерівномірний, а часом навіть дещо хаотичний рух української індустрії не був безпричинним. Мабуть, найбільшу роль тут відіграла інвестиційна пауза. У четвертому кварталі 2004 року інвестиції в основний капітал скоротилися. У 2005 році вони дещо збільшилися, але в межах історичного мінімуму (1,9%). У січні — березні 2006 р. інвестиційний процес суттєво активізувався, що мало сприятливі наслідки для зростання промислового виробництва, але лише на межі першого і другого півріччя. Бо урядова тактика «очікування» (коли економіка самозаспокоїться) супроводжувалася відсутністю антистагнаційних заходів. Кращим був би вибір на користь невідкладних дій щодо прискорення зростання. Але тактика будувалася «від оборони» і утримання статус-кво, тоді як економіка вимагала ставлення до неї як до хворої середньої тяжкості. Потрібні були превентивні дії, здатні вивести індустріальний сектор з передстагнації і уникнути депресії.

Свою роль у падіннях і злетах промисловості відіграв і електоральний фактор. Напередодні виборів іноземні інвестори, на щастя, не «прямували до виходу», а готувалися до того, щоб розгорнути ділову активність після завершення пікової фази політичного циклу. Та незабаром після президентських виборів розпочалася підготовка до парламентських. У перерві між ними багато інвесторів все ще перебували у «залі очікування». Їх непокоїло, чим завершиться реприватизаційна ініціатива. Це стримувало нарощування виробництва.

ТЕМПЕРАТУРНИЙ РЕЖИМ

Не слід також недооцінювати негативний вплив кліматичного фактору (низьких температур взимку). Тоді системи самозбереження утримали промисловість на плаву, і зрозуміло, що зростання повинно було бути млявим. Тим більше, що й зовнішній фон на початку року залишався несприятливим. Галузі промисловості, значною мірою зорієнтовані на експорт, відчували вплив коливань попиту. Та наприкінці другого кварталу світові ціни на продукцію традиційного українського експорту, зокрема метали, вийшли на рівень історичних максимумів, що призвело до підвищувальної корекції у русі обсягів виробництва.

Промисловість відчувала також газовий синдром — пресинг нових цін, хоча апокаліпсичні прогнози Мінекономіки щодо сили їх руйнівного впливу не підтвердилися. Українська індустрія вистояла. Але слід визнати, що адаптаційний період завдав відчутних втрат, особливо у січні-квітні. Важко сказати, чи не триматимуть «за горло» нові газові ціни деякі підгалузі й у 2007 році.

Саме у цей період усі остаточно зрозуміли, що проблеми індустріальної економіки можна розв’язати вже не стільки стимулюванням попиту, скільки реформуванням (зниженням податків на інвестиції, ефективним корпоративним управлінням). За таких умов навіть минулорічна девальвація реального обмінного курсу національної валюти не спричинила до значної експансії експорту. Потрібні були потужні інвестиційні ін’єкції, в тому числі іноземні. Натомість приватизація у 2006 році «відпочивала», і без структурних та інших інституційних зрушень промисловість не змогла повернутися на потужну трендову лінію зростання 2000 — 2004 років. Відновлювальний потенціал промислового відродження був вичерпаний. Частина потужностей оновлювалася після перегріву 2004 року (металургія, машинобудування). Інша була недозавантажена через зменшення зовнішнього попиту, дефіцит кваліфікованої робочої сили та агресивну конкуренцію з боку імпорту. Отож 2006 року індустрія ще не повернула собі роль локомотиву. Вона лише формувала боковий тренд. Схожі проблеми існують і в деяких інших посткомуністичних країнах зі «старіючою промисловістю». Наприклад, в Росії у 2006 році при збільшенні ВВП близько 7%, промислове виробництво зросло лише на 4%. Тож можна сказати, що українська індустрія потребує інвестицій для модернізації і часу для їх імплементації. Старе (2003 — 2004 рр.) «короткострокове» зростання формувалося на «холостих» (невикористовуваних) потужностях, а нове — стійке і довготривале — потребує продуманої політики структурної модернізації.

РЕЗЮМЕ

Добре це чи пагано, але своєрідними драйверами економічного піднесення минулого року стала не промислова індустрія, а галузі сфери послуг і будівництво. Внесок промисловості у зростання ВВП відносно зменшився. У 2000 — 2005 роках вона рухалася вперед швидше ніж ВВП. Торік ситуація змінилася. У 2000 — 2005 роках індустріальний сектор «компенсував» відстаюче виробництво «сервісних галузей». Тепер саме останні вирівнювали ситуацію в умовах відносно нижчої рухливості індустрії. Це можна вважати певною закономірністю пострадянського простору: ще раніше це сталося в Росії.

ПЕРСПЕКТИВИ

— Наступного року в промисловості можливе зростання на рівні 5 — 6%. Для цього на етапі адаптації до нових цін на газ варто фінансово підтримати (залучення іноземних інвесторів, сприятливий режим оподаткування, надання кредитів, фінансування заощаджувальних технологій і т. ін.) хімічну галузь. Доцільно прискорити приватизацію, зокрема «Укртелекому», і спрямувати отримані бюджетом кошти на фінансування будівництва об’єктів виробничої інфраструктури, недостатній розвиток якої стримує активність в індустрії. Для активізації однієї з провідних галузей індустріального сектору — харчової промисловості, потенціал якої все ще вищий за фактичні досягнення, слід докласти зусиль до того, щоб завершити роботу з відновлення експорту м’ясомолочної продукції в Росію. Необхідно прискорити вступ до СОТ і використати його для нарощування експорту. Іншим дієвим кроком до цього могли б стати спільні заходи уряду і Нацбанку, спрямовані на підтримку експорту. Уряд мав би також запровадити програму виведення з кризового стану легкої і нафтопереробної промисловості. Разом з НБУ він мав би здешевити кредити за рахунок різкого уповільнення інфляції і покращення управління ризиками, а також вжити додаткових заходів, щодо залучення прямих зовнішніх інвестицій у промисловість. Крім того, амбіційними завданнями уряду є різке підвищення ефективності діяльності відновлюваних вільних економічних зон і жорсткий контроль за використанням на потреби інвестування коштів, вивільнених після зменшення відрахувань від прибутку державних підприємств до держбюджету. Спільні зусилля уряду та НБУ потрібні також для того, щоб ввести довгострокове рефінансування для комерційних банків, які кредитують проекти з підвищення енергоефективності і створення інфраструктури транспорту і зв’язку. Дуже важливо також використати участь України в програмі «Кіотського протоколу» для отримання джерел субсидування процентних ставок за кредитами, спрямованими на фінансування інвестиційного імпорту для модернізації промисловості.

ПЛЕЧЕ ЦЕНТРАЛЬНОГО БАНКУ

У нинішніх умовах можна передбачити, що Нацбанк не буде захоплюватися подальшим пом’якшенням монетарної політики. Здешевленню кредитів буде сприяти його протидія інфляційній загрозі, посилення нагляду та вимог до управління ризиками у банківський системі, утримання обмінного курсу від входження у широкий коридор коливань. Роблячи ставку на посилення конкуренції у банківському секторі, НБУ не заважатиме ефективним іноземним банкам у входженні до українського ринку. Управління ліквідністю переважно здійснюватиметься через рефінансування комерційних банків. А традиційний канал інтервенцій на купівлю іноземної валюти може поступово звужуватися.