Iнвестиції та... історія

У дискусії на тему «Новий Президент: Україні у винагороду чи на випробування», що відбулася наприкінці минулого тижня в Інтермедіаконсалтингу, тон задав політолог Сергій Таран. На його думку, Янукович, вступивши на свою посаду, одразу отримав п’ять викликів. Перший — партійний. Експерт вважає, що Президентові насамперед належить загасити внутрішню боротьбу між різними групами впливу у власній партії, усунути, наскільки це можливо, протиріччя між ними (бо саме вони привели до провалу попередню владу). Другий виклик — політичний. Адже передвиборну програму можна реалізувати, лише створивши власний уряд, що важко обмеженими можливостями Партії регіонів. Доведеться відступати. Але, як вважає Таран, і на цьому шляху не обійдеться без труднощів, оскільки в НУ-НС, звідки регіонали збираються рекрутувати голоси, домовлятися практично ні з ким. Кожен із членів цієї фракції вимагає окремих дивідендів.

Третій виклик, згідно з Тараном, — в економічних проблемах країни. Якщо не вдасться переформатувати уряд, то вплив Президента та його програм на уряд дорівнюватиме нулю, а кризу не можна долати самими закликами. Четвертий виклик є зовнішньополітичним. Президентові, на якого в світі дивляться поки що з обережністю, слід завоювати авторитет, показати себе серйозним і впливовим політиком-демократом, а це можна зробити лише в тому випадку, якщо безкомпромісно відстоювати національні інтереси країни на світовій арені.

Особливо Таран виділяє п’ятий виклик, пов’язаний із кризою довіри до Президента в громадянському суспільстві та серед українських еліт. Він вважає їх аудиторією так званого середнього класу й зазначає, що успіх будь-якого політика залежить від того, наскільки швидко він зуміє завоювати довіру цих груп.

Політолог, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик узявся коментувати зовнішньополітичні виклики для Президента. Експерт побоюється, що на зовнішній арені Януковичу дуже заважатиме двовладдя, що реально склалося сьогодні. Протистояння з Тимошенко, говорить Кулик, може перекреслювати чимало практичних домовленостей України як на Заході, так і на Сході. На його думку, саме через протистояння в українській владі ми не побачили на інавгурації Януковича президента Росії Дмитра Медведєва. Кулик також прогнозує, що кардинальної відмови від інтеграції з НАТО, навіть на рівні нормативних актів, у найближчі півроку не буде. З часом, за його словами, можна чекати «конверсії нашої євроатлантичної політики», але цьому заважатиме відсутність необхідних для цього голосів у парламенті.

Економічний експерт Борис Кушнірук до перспектив Януковича-Президента підходить обережно. На його думку, можливості Президента в проведенні непопулярних реформ будуть обмежені відсутністю необхідних повноважень і тим же двовладдям. Причому саме ситуація в економіці визначатиме ставлення громадян України до Президента. Кушнірук прогнозує: оскільки сьогодні створення коаліції в Раді практично виключене, так само, як і мирне співіснування між Януковичем і Тимошенко, то парламентські вибори неминучі. А доти ні на поліпшення економічної ситуації, ні на економічні реформи, а отже, й на виконання передвиборних обіцянок, на думку експерта, сподіватися не варто. Він говорить, що президентство Януковича характеризуватиметься тим, що жодна політична сила не матиме монополії на владу, а в результаті буде «ситуація демократичного бардаку», коли всі з усіма про все домовлятимуться у сфері політики, але економічні реформи все ж таки будуть неможливими.

Дещо в іншій площині й, напевно, не випадково саме в день інавгурації Януковича проходила дискусія, організована Фондом «Ефективне управління» спільно з компанією Inttelligense Squared (Лондон). Щоправда, твердження, узяте за її тему («Україна не здолає кризу без Росії»), здавалося щонайменше надто категоричним і навіть дещо образливим для України. А чому не поставити питання інакше: «Росія не здолає кризу без України»? У всякому разі в Києві воно звучало б набагато коректніше.

Але насправді організатори не збиралися нікого дратувати. Про це може свідчити хоча б те, що прес-реліз за підсумками дискусії вони озаглавили: «Україна має створити сприятливі умови для всіх зовнішньоекономічних партнерів». Тут майже все прийнятно, крім слова «має». А електронний варіант прес-релізу, який можна прочитати на сайті Debaty.org, названо й зовсім правильно: «Україні порадили поліпшити інвестклімат». З цього, як то кажуть, і починали б. Усі були б «за».

Перед початком обговорення «День» запитав у директора Фонду Наталії Ізосімової, яку точку зору в цій дискусії підтримує особисто вона. «Фонд тут не для того, щоб висловлювати якусь свою власну позицію в дискусії, — сказала Ізосімова. — Ми хочемо залучити людей з різними точками зору й організувати ефективну дискусію і, взагалі, показати приклад того, як слід її вести. Це одне з головних завдань усього нашого проекту «Дебатів». Ми хочемо сформувати нову культуру громадської дискусії. Аби вона була цивілізованою, аргументованою, навіть у тому випадку, якщо має характер суперечки».

І дійсно, розмова була цікавою. Проросійський тандем «за» складався з президента Icon Private Equity Кирила Дмитрієва та керуючого директора групи компаній «Трійка Діалог» (Росія) Євгена Гавриленкова. Обидва вони називали себе інвесторами і з позицій економічного прагматизму переконували присутніх, що всім буде спокійніше, а Україні краще (у плані здобуття грошей, технологій і ринків), якщо наша країна приєднається до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану.

Український екіпаж під назвою «проти» складали народний депутат Андрій Шевченко та політолог, директор Київського інституту проблем управління ім. Горшеніна Кость Бондаренко. Їхні тези полягали в тому, що Росія, звісно, велика країна, але не настільки, щоб Україна могла зациклитися виключно на відносинах з нею. Вихід з кризи — справа українського бізнесу, й він із цим упорається. А що стосується нових технологій, то й Україна, й Росія не можуть ходити по це одна до другої, оскільки не в наших країнах вони, на жаль, створюються. Крім того, росіянам нагадали про чисельні невдачі (аж ніяк не з вини української сторони) в запланованій співпраці в авіабудуванні й інших сферах.

Вийшло, що Україна в цій суперечці виглядала переконливішою. Якщо до дискусії рахунок голосування «за», «проти» й «не знаю» з проблеми «Україна не здолає кризу без Росії» був 26:55:19, то після обговорення став 28:63:9. Як то кажуть, коментарі зайві. Але ми все ж таки наведемо думки деяких учасників.

Леонід РУБАНЕНКО, президент Спілки податкових консультантів України:

— Я за Митний союз і за економічну співдружність. У першу чергу, з Росією, а потім ще й з іншими країнами, що являють для нас економічний інтерес. Це Польща, Іспанія, Німеччина — це зона нашої економічної взаємодії. Але не ЄС в цілому. Я б по черзі брав. Тому що ЄС живе вже за своїми економічними законами, за якими й сам іще не навчився жити, а нам би бажано мати відносини з тими людьми, в яких уже сталі економічні закони та підходи. І якщо ми з ними зможемо знайти щось спільне, то нам із ними обов’язково треба мати союз.

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

— У дискусії виступали люди, які ратують за розвиток відносин із Росією, і люди, які вважають, що в цій справі є низка обмежувачів, що не дозволяють цього робити. Зокрема, мова зайшла про єдиний митний простір. Мені цікаві аргументи тих, хто був «за» в тому сенсі, що вони розглядають Росію, російський капітал і російський ринок як хороший ринок, добру можливість для здобуття інвестицій, а російського партнера — як зручного, обізнаного з нашими порядками. Йому також зрозумілі наші ризики. І все це абсолютно правильно. Але головне питання все ж не в цьому: треба знати, яким є середовище, в якому можуть відбуватися всі ці відносини. Щодо цього я перерахую декілька пунктів, які вважаю принциповими. Перший із них полягає в тому, що російська економіка історично розвивалася не інтенсивно, а екстенсивно, постійно розширюючись у просторі. Це її природна властивість: вона завойовувала простір і тим самим збільшувала дохід держави та свої доходи. Експансіоністська спрямованість — це властивість Російської держави. Другий факт, який важливо враховувати, це те, що російський капітал перебуває сьогодні в більшій залежності від держави, ніж, скажімо, західний. Він навіть реалізує цілі, поставлені державою, і це слід враховувати нам.

Ці дві обставини важко відобразити у вітчизняному законодавстві, проте, повторюю, враховувати їх необхідно. Не можна говорити, що нам байдуже, який інвестор — французький, іспанський чи російський — до нас прийде. Так, у них є спільні властивості. Так, капіталу завжди має сенс бути там, де йому вигідно. Але російський капітал, крім цього, ще виконує визначені державою завдання. Це активний гравець на нашому ринку. Це потенційно небезпечно завжди. У цьому наш ризик. Адже ми повинні здійснювати в своїй державній політиці інтереси України, а не інтереси іншої держави. Я не хочу сказати, що це ворожі інтереси. Просто в нас виникає потенційний конфлікт інтересів, який слід враховувати, коли ми обговорюємо питання добре чи погано нам разом з Росією виходити з кризи. Коли ми говоримо про якісь комерційні операції, то добре було б, аби ті, хто їх підписує з нашого боку, були знайомі з історією Росії та зі згаданою вище залежністю російського капіталу від держави. Ну і, тим паче, політика Української держави не може не враховувати цих властивостей. Нам, звісно, слід використовувати всі переваги нашого сусідства, близькість і розуміння на ринках, але не можна забувати й про ризики. Експансіоністська спрямованість — це специфічний ризик, що походить від нашого великого партнера й сусіда.