Iван Пєтухов: Ми — стійкі віртуальні солдатики

Наприкінці минулого року на фоні світової рецесії в мережі інтернет різко скоротилася кількість зареєстрованих доменних імен. Віртуальний світ «став черговою жертвою економічної кризи», писала днями з цього приводу газета Financial Times. А як справи в українському секторі IT? «День» відвідав компанію «Адамант» — одну з провідних вітчизняних структур, що надають сучасні послуги у галузі телекомунікацій, і поговорив із її президентом Іваном ПЄТУХОВИМ.

— Чи вплинула криза в реальній економіці на українську сферу телекомунікацій?

— Не можна, звісно, сказати, що на ринок IT ніщо, в тому числі й криза, не впливає. Але, мені здається, наш сектор — найорганізованіший в українській економіці. Тому удар кризи по телекомунікаціях поки що мінімальний. Водночас якихось особливих умов нам ніхто не створював. Дихання кризи ми, як і всі, відчуваємо. Подорожчали імпортні складові — практично все обладнання, причому вдвічі.

— Це наслідок девальвації гривні?

— Безумовно. Проте всі збитки від цього ми ні на кого не перекладаємо — несемо їх за свій рахунок. І ніхто нам цього не компенсує. Там, де обладнання брали в лізинг або за рахунок позикових коштів, виникла велика курсова різниця. Але в нашому секторі найінтелектуальніші компанії або, вірніше, найінтелектуальніші менеджери, тому ми знаходимо спосіб мінімізувати витрати, скорочувати збитки, оптимізувати всі свої дії. Адже сьогодні, коли всім дуже важко, дуже важливо не скиглити, а знайти правильну лінію поведінки. Я б і всім порадив: не слід панікувати й кидатися з боку в бік ні в рішеннях, ні в діях, аби не нагадувати собою «броунівський рух». Пригадаймо шкільну фізику: електричний струм виникає лише тоді, коли під дією електричного поля вдається створити направлений рух, що примушує електрони бігти в потрібний бік. Точнісінько так само й у бізнесі, а тим паче — в IT-секторі. Ось ми, наприклад, я говорю про «Адамант», намагаємося продовжувати рух в обраному напрямі. Тому наші ціни залишилися переважно без змін. Усі ми розуміємо, що послуги зв’язку наразі присутні в ціні всіх товарів, і їх (послуг) подорожчання може викликати черговий ціновий виток, який ударить по всіх.

— А що вас спонукає до таких шляхетних учинків?

— Навіть не знаю, як пояснити. Можливо, спрацьовує свідомість, рівень освіченості, врешті-решт. Та й сектор наш найбільш просунутий, саме він володіє інформацією і, отже, володіє, як кажуть, усім світом. Це підводить нас до висновку, що не треба так швидко міняти цінову базу. Причому тут ми виходимо не з альтруїстичних, а з прагматичних міркувань. Адже не всі зможуть витримати наші підвищені ціни. Значить, ми втратимо клієнтів, а вони, у свою чергу, не отримають у повному обсязі інформації. Втратять від цього не лише ті, хто надає й отримує відповідні послуги, але й уся країна. Розвиток її загальмується, конкурентоспроможність на зовнішніх ринках знизиться.

— А платежі за ваші послуги, сигналізуючи про кризу, зараз не знизилися?

— Якщо взяти січень, коли майже ніхто у країні не працював, то зниження платежів ми помітили. Але на це також вплинуло й те, що досі не закінчений бюджетний процес. У країні, як відомо, прийнято нереальний держбюджет, а столиця бюджету не має й досі. Але в компаніях є якісь накопичення, якийсь резерв. Ось на нього поки що і живемо. Крім того намагаємося якимсь чином розвиватися. Звичайно, динаміка не така, як була в жовтні та листопаді. Але ми знаємо, що зазвичай рух починається не на початку, а саме наприкінці року, коли люди щось купують із техніки, з послуг зв’язку. А січень і лютий — завжди затишшя, та все одно середньорічний план підключень поки що виконується, хоча, звісно, темпи не такі, як торік.

— Ви тут маєте на увазі «Адамант» чи весь сектор?

— Я кажу про галузь, про усереднені показники. Адже наша компанія не працює на якихось ексклюзивних ринках. Ми всі конкуруємо в одному полі, й будь-яка середньостатистична компанія слугує ніби своєрідним дзеркалом усієї нашої галузі. Якщо в неї зростання, то воно є в усій галузі, якщо спад, то він також загальний. Хоча не виключено, що це може бути пов’язане з якимись внутрішніми процесами або такими недоліками, як, наприклад, поганий менеджмент. Криза, як і розруха, настає спочатку в головах. Це коли в людини криза думки, криза жанру, криза креативу. А якщо менеджмент нормально поставлений, якщо в управлінні компанії знають, що робити, як зберегти сили та засоби, де більше витрачати, а де підібгатися й зекономити, тоді все буде нормально. Обійдеться без великих проблем. Але труднощів, звичайно, не уникнути. Вони завжди є в цьому житті — їх треба долати.

— А своїм менеджементом, вірніше, менеджментом компанії ви задоволені?

— Я вважаю, в цьому плані «Адаманту» пощастило. Ще чотири роки тому ми почали впроваджувати систему менеджменту якості — стандарт ISO 9001. Отримавши відповідне свідоцтво, ми продовжували, керуючись цим стандартом, вдосконалювати управління компанією, навчати свій персонал, підшуковувати фахівців, здатних виконувати поставлені завдання. Адже від хочу до можу, як відомо, ціле провалля — навчити вдавалося далеко не всіх. Ось такий приклад із буденного життя. Людина мала город, вона його обробляла в міру сил і знань і ходила по ньому, як хотіла. А тут приїхали фахівці й усе там упорядкували: розбили грядки, проклали доріжки й показали, де можна ходити, а де відтепер не можна. Та не кожен може відмовитися від старих звичок... Хтось звикає, а хтось робить все по-старому. Тому частину менеджменту довелося оновити, особливо у галузі продажу. А ось технічний склад, тобто люди, котрі займаються управлінням телекомунікаційними мережами, у нас не змінився. І це я зараховую до переваг нашої компанії, що має висококваліфікованих технічних фахівців. Не змінився і топ-менеджмент, відповідальний за розвиток підприємства. Багато фахівців працює у нас уже понад десять років. Завдяки цьому можу сміливо сказати: напередодні кризи технічний потенціал компанії помітно посилився. А департамент продажу за останні кілька років повністю оновився. Крім того, ще рік тому ми провели оптимізацію структури компанії, позбулися всього зайвого. Тож свої антикризові заходи встигли впровадити десь за півроку-рік до кризи. А зараз нам не довелося займатися оптимізацією. Бо заздалегідь обрали для себе стратегію, визначилися з тактикою роботи щодо послуг і напрямів, які продовжуватимемо розвивати.

— І зараз у вас не намічається скорочень персоналу?

— Абсолютно нічого в цьому плані не передбачається. Про скорочення взагалі не йдеться. Більше того, є вакансії. Нам потрібні працівники, в тому числі й менеджмент середньої ланки. Наприкінці минулого року в нас була здана перша черга дата-центру. Й сьогодні в тому вигляді, в якому ми його задумували, та в розрахунку на ті потужності, які нам необхідні, він уже готовий. Починаючи з березня, ми зможемо ще краще робити відповідні послуги. Найближчим часом (у березні-квітні) на нашій території буде введений у дію ще й дата-центр захищеного типу, побудований за участю «Адаманту» й низки інших компаній для одного з великих комерційних банків з іноземним капіталом (з урахуванням усіх вимог Національного банку). Я поки що не хочу називати цей банк, однак можу сказати, що це дуже солідна інвестиція. І ми її реалізовуємо точно за графіком у нашому технічному офісі, куди підведена велика кількість оптоволоконних ліній. Ми маємо дуже хороший власний інтерконект із більш ніж двадцятьма провайдерами й операторами зв’язку, тобто можливість обмінюватися інформацією не лише через українську мережу обміну інтернет-трафіком, де у нас два включення, але й безпосередньо. Пропускна спроможність наших зовнішніх і українських каналів для обміну трафіком перевищує 40 гігабіт на секунду.

— Зрозуміло, ваша компанія хороша й потужна. А ось питання від «чайника». Днями в мене вдома погано працював інтернет. Перше, що я подумав: і сюди криза дісталася.

— Скоріш за все, зовсім не в цьому річ. Можливо, у вашого провайдера просто виявився переобтяжений цей сегмент ринку. Вам варто звернутися до його служби технічної підтримки. Якщо вона не відреагує, оце вже буде криза. Втім, якщо «моя» технічна підтримка або менеджмент припинять реагувати на скарги користувачів — я вважаю, що тоді настала внутрішня криза.

— А чи збираєтеся ви й за нинішніх непростих умов вводити нові послуги для населення та для бізнесу?

— Так, і при цьому ми проводимо диференціацію послуг. Доступ для бізнесу в нас спочатку був трохи дорожчим. Багато послуг пов’язані з вартістю імпортного обладнання, тому що саме за його допомогою ми розширюємося, а також із доступом до іноземних джерел інформації. Та всупереч усьому, ми все ж вирішили залишити низькі ціни на низку електронних послуг для пересічного користувача, я маю на увазі послуги хостингу та реєстрації доменних імен у деяких зонах для фізичних осіб, що не залежать прямо від імпортної складової. Для корпоративних користувачів будуть зроблені нові цінові пропозиції. Але це справедливо. Компанії, наприклад, хочуть розмістити сайт або цілий портал, а фізична особа — невелику сторіночку (або хостинг). І якщо ми зробимо останні послуги дуже дорогими, ми, скоріш за все, відлякаємо своїх користувачів. Тоді як для продовження роботи з ними ми можемо автоматизувати процес, зменшити витрати і зробити ціни доступнішими. Й у цьому ми — стійкі віртуальні солдатики, зараз вбачаємо свою соціальну роль — люди повинні знати, що хоч одна галузь працює стабільно. Ми проводили розрахунки: якщо підняти ціни, то багато хто буде змушений відмовитися від наших послуг, а компанія все одно на цьому заробить. Менше абонентів, менше головного болю щодо їхнього обслуговування, а грошей більше. Та з іншого боку, поки що не так уже й багато людей (правильніше було б вести облік домогосподарств) користується такими видами послуг — якихось 10—15%. Хіба можна їх відштовхувати?

— Цікаво, який у вас відсоток ринку в столиці.

— У принципі, ми плануємо зайнятися вивченням цього питання. Тим більше, що на цей рік у нас була запланована підготовка до виходу на фондовий ринок. Тепер ми вимушені цю справу відкласти, і, я вважаю, це дасть нам час краще підготуватися. Тому це завдання ми не виключаємо з наших стратегічних планів.

— А наскільки далеко вони йдуть? Ви плануєте виходити на українські фондові майданчики або, можливо, навіть на IPO?

— Все можливе. Але, зрозуміло, діятимемо поетапно. У нас жартують, мовляв, слона потрібно їсти частинами.

— Ваша компанія відома як активний учасник спонсорського руху.

— У цьому ми собі не зраджуємо. Якщо, звичайно, нам не завадять.

— Ви продовжуєте займатися дітьми, молоддю, як і раніше, даєте школам безкоштовний інтернет?

— Так, ми продовжуємо програму з інформатизації шкіл. Але я не випадково сказав: якщо нам не завадять. У Верховній Раді вже лежить представлений Кабміном законопроект про зміни до закону про телекомунікації. Автори цього документа, вочевидь, вважають, що якщо ми не підвищуємо ціни, значить у нас все добре, і можна нас додатково «подоїти», а заодно й тих, кому ми надаємо безкорисливу допомогу. Тому нам збираються встановити додатковий податок з обороту, а крім того — позбавити нас можливості безкоштовно робити послуги — надавати інтернет — школам, бібліотекам, медзакладам.

— Таким чином, мабуть, хочуть отримати додаткові відрахування до бюджету?

— Я не знаю, на що вони сподіваються. Безперечно, від цього, насамперед, постраждають школи і, головне, діти, навчальний процес, оскільки в того ж бюджету немає грошей, щоб забезпечити інтернетом навчальні заклади. Напевно, автори планували зробити благо... Але на практиці вони вводять державне регулювання цін на доступ інтернету до шкіл, медзакладів та бібліотек. Виходить, що ці люди взагалі хочуть загальмувати, причому на довгі роки, прогрес у нашій країні. Я б назвав цей законопроект цинічним. Він просувається як антикризовий і навіть соціальний, а насправді не лише гальмує соціальний розвиток суспільства, але також йде в розріз зі словами прем’єр-міністра, яка пообіцяла накласти мораторій на підвищення податкового пресу на малий і середній бізнес. Тим часом під дію цього законопроекту підпадають не лише послуги зв’язку, але і всі телекомунікаційні послуги, отже, й інтернет. Тож нам залишається бити у всі дзвони. Минулого тижня я виступив із дуже різкою заявою, оскільки в цьому проекті є навіть статті, що сміливо можна назвати рейдерськими. Відповідно до них, НКРЗ стає другою податковою інспекцією, оскільки отримує можливість вимагати від компаній, подібних до нашої, всю фінансову звітність, причому з докладним поясненням рішень, що приймаються. Якщо в рейдерів буде доступ до таких матеріалів, успіх їм забезпечений... Не випадково Головне юридичне управління Верховної Ради запідозрило щось недобре у відповідних статтях даного законопроекту й запропонувало доопрацювати його.

— Схоже, таким чином у вас хочуть відібрати право на комерційну таємницю.

— Саме так. Її взагалі не буде, якщо цей закон набере чинності. Більше того, як член Антирейдерської суспільної ради я бачу там і інші дуже небезпечні пункти. Наприклад, НКРЗ може під час отримання ліцензії зобов’язати будь-якого оператора зв’язку, і не лише монополіста, а дійсно будь-яку компанію, у встановлений термін телефонізувати будь-яку віддалену місцевість, і вона (компанія) при цьому не має права відмовитися. Це завдання — дуже витратне, і майже будь-якого середнього оператора може увігнати в дефолт. Ну, а все інше вже справа техніки: пропонуй «вигідні» умови і купуй задешево — ось таке рейдерське ноу-хау.

Проект також просуває так званий фонд універсальної послуги, основне офіційне призначення якого — ліквідація так званої цифрової нерівності. Йдеться про якісь віддалені місця, де досі немає доступу до зв’язку. Цивілізовані країни, збираючи в цей фонд гроші, щоб усунути несправедливість, заохочують ті компанії, які беруться телефонізувати і ці ведмедячі кути. Але в нашій країні їх, виявляється, не так уже й багато. Як відомо зі слів заступника голови Адміністрації зв’язку пана Проживальського, в Україні на 100 жителів, включаючи немовлят, доводиться 118 сім-карт для мобільних телефонів. Вони, після введення нової нумерації, дозволяють викликати будь-яку службу екстреної допомоги. Це свідчить про те, що всі, хто хотів мати доступ до зв’язку, вже практично його отримали. Не охопленими дротовим зв’язком залишилися, по-моєму, всього кілька тисяч домогосподарств у невеликих гірських селах. Вирішувати цю проблему потрібно. Але якими грошима? Якщо раніше, коли нетелефонізованих сіл було набагато більше — 30%, у названий фонд пропонувалося відраховувати по піввідсотка, то зараз — три відсотки, та ще плюс ПДВ, тобто виходить 3,6% з обороту компанії. Це виллється у величезні суми — мільярди гривень! Цих коштів, схоже, вистачить, щоб прокласти до кожного золоті дроти, та ще й поставити телефон, інкрустований діамантами. Всім зрозуміло, що гроші використовуватимуться зовсім не для цього.

— Універсальні послуги — це лише дротовий зв’язок?

— Так, це дротовий зв’язок, а до нього ще прирівняли радіодоступ. Але проблема не лише в цьому. Якщо в людини є мобільний зв’язок, то, можливо, їй уже й не потрібен звичайний телефон? Якщо подивитися лише на карти покриття Київстар, UMC і life:), а є й інші оператори, то ми насилу знайдемо в нашій країні місця, куди б не проник мобільний зв’язок. Тож цей законопроект викликає дуже великі сумніви. І тим більше тепер. Щоб подолати кризу (і це загальновідомо), потрібно знижувати, а не підвищувати податкове навантаження на бізнес. Тоді не скорочуватимуться робочі місця. Але цей податок — не лише 3,6%. Адже його потрібно ще й адмініструвати — складати звітність, нести інші витрати всередині компанії. Плюс адміністрування в НКРЗ, для чого буде потрібно залучати додаткову кількість чиновників і брати для їхнього утримання більше грошей з бюджету.

А найцікавіше, що гроші від цього нового податку, що руйнує сферу IT, до бюджету, швидше за все, не потраплять. Принаймні, зараз вони в ньому практично не передбачені. У бюджеті заплановано отримати чи то два, чи то три мільйони гривень. І це все. А куди підуть мільярди? В який позабюджетний фонд? Запитань, як завжди, більше, ніж відповідей. І у висновках Головного юридичного управління парламенту вони поставлені. У них пропонується ввести за цими величезними коштами жорсткий бюджетний контроль. Але чи реальне це завдання за нашого рівня корупції?

— Сфера телекомунікацій у всьому світі вважається вільною і туди не заглядають зі своїми правилами ні фіскальні органи, ні цензура. А як у нас?

— Про новий лише злегка закамуфльований податок ми вже поговорили. Але це не все. В Україні робляться спроби поставити цю сферу під тотальний контроль. Нас зобов’язують ввести так зване журналювання, тобто фіксувати все, що дивиться, читає і навіть просто може побачити в інтернеті наш громадянин. Зрозуміло, що це незаконно, оскільки порушує всі права людини. Але, крім того, це ще й нереально, оскільки на сьогодні просто немає технічної можливості щось подібне здійснити.

— А чи можете ви назвати який-небудь з ухвалених останнім часом законів, який би сприяв бізнесу у сфері телекомунікацій?

— Насправді що-небудь таке важко пригадати. Хіба що це було кілька років тому. На п’ятому Конгресі ІНАУ (він відбувся 13 лютого) я відзначав позитивну роль введення Правил користування телефонною каналізацією. Але вони готувалися кілька років, причому справжніми професіоналами. До того ж, і члени ІНАУ в процесі роботи мали можливість вносити туди свої пропозиції і зміни. Та й «Укртелеком» усіляко йшов на зустріч під час роботи над цим документом.

— А чому б не відпрацювати чітку процедуру, що передбачає участь бізнесу під час розробки законопроектів та інших регулюючих документів, що зачіпає його інтереси?

— Усе є. Але якби у нас дотримувалися правил. Причому не можна сказати, що ними нехтують. Їх майстерно обходять. Зокрема, часто необхідний «одобрямс» громадськості отримують від підгодованих «ручних» або «кишенькових» організацій. Ось тоді й для ручного по суті управління не виникає жодних перешкод.