«Хлопці, які захистили державу, хочуть господарювати на землі»

Нині обласний Фонд індивідуального будівництва на селі на Волині очолює економіст Віктор СМОЛЯРЧУК.

— Регіональні фонди підтримки індивідуального житлового будівництва на селі були створені на підставі відповідних Указів Президента і постанов Кабінету Міністрів України ще 1998 року, — каже він. — Мета: допомогти мешканцям сільської місцевості у вирішенні житлових питань і запобігти виїзду працездатного населення за кордон та в міста. Донором фінансування є державний, обласний та місцеві бюджети, а безпосереднім виконавцем — Фонд, який є комунальною установою Волиньради і працює на госпрозрахунку.

— Хто може отримати цей кредит і на яких умовах?

— Кредити надаються терміном до десяти років у сумі до 300 тисяч гривень, залежно від мети: на будівництво, реконструкцію чи підведення інженерних мереж під три відсотки річних. Обов’язковою підставою для розгляду Фондом заяв на кредит є клопотання органів місцевого самоврядування. Саме вони визначають претендентів на отримання позики. Далі вже Фонд визначає платоспроможність позичальника і надає пакет документів для оформлення. Багатодітні сім’ї отримують безвідсотковий кредит. У першу чергу розглядаються документи учасників АТО.

В умовах децентралізації до обласної програми «Власний дім» дедалі більше долучаються об’єднані громади. Фонд активно співпрацює з Боратинською, Прилісненською, Дубечненською та іншими громадами області. Звичайно, попит на ці кредити великий, а фінансового ресурсу, як завжди, не вистачає. На чергах у місцевих органах влади перебуває понад 400 родин. За роки впровадження програми в області фінансовою підтримкою скористалися 1924 родини, які отримали бюджетну підтримку на понад 108 мільйонів гривень. Цьогоріч передбачається надати кредитів на суму понад 12 мільйонів гривень.

І ще одна новація. В обласному бюджеті 2019 року депутати передбачили один мільйон гривень для кредитування фермерів, малих підприємців на реалізацію бізнес-плану.

— Чи потрібен такий фонд сьогодні, коли села — порожніють? Кордони відкриті, люди масово їдуть на заробітки за межі України.

— На сьогодні, коли класична банківська система в Україні практично знищена, а банки якщо й видають іпотечні кредити, то на кабальних умовах, фінансовий ресурс Фонду — чи не єдине доступне для незаможних мешканців джерело покращення житлових умов. Кредити на будівництво беруть переважно молоді сім’ї, а на підведення інженерних мереж — люди старшого віку.

Значним попитом користуються ці кредити саме серед ветеранів АТО. Хлопці, які захистили державу на сході України, повернувшись, хочуть господарювати на землі. І до речі, люди, які виросли в селі, неохоче покидають рідні оселі. Вони хочуть працювати на себе, а не бути найманими робітниками. І їдуть за кордон вимушено. Є багато й тих, хто отримав у нас кредит, а щоб віддати, їдуть на заробітки. Але ці люди повернуться, бо їм є куди повертатися. Для того, щоб село не вимерло, насамперед потрібні навіть не школи й садочки, а хороші дороги, доступне житло і робочі місця. Коли це буде, будуть спроможні громади, вони й самі зможуть збудувати об’єкти соціально-культурної сфери.

На жаль, держава, попри те, що декларує пріоритетність розвитку села і будівництво житла зокрема, неохоче вкладає ресурс у цей сектор економіки. Нещодавно відбулося засідання регіональної комісії з питання відбору об’єктів, що фінансуються за рахунок ДФРР, і на цю комісію було подано лише один проект, спрямований на створення робочих місць, решта — соціальна сфера. Але кому будуть потрібні школи й садочки, коли молодь виїде?

Тому ці перекоси потрібно виправляти. Я постійно спілкуюся з сільськими головами новоутворених громад, і мені приємно, що більшість із них оптимістично налаштовані й вірять, що у села хороше майбутнє. Треба лише швидше завершити децентралізацію і допомогти громадам стати на ноги. Добре, що на Волині на місцях мало «заморочуються» політикою, а акцент роблять на «господарці». Хочу відзначити в добрій співпраці голову Любешівської ОТГ Олега Куха та голову Маневицької РДА Андрія Линдюка. Зараз велика проблема в електрифікації нових житлових масивів, тому ми напрацювали механізм, щоб з допомогою кредитів Фонду та фінансової підтримки місцевих бюджетів допомогти у розв’язанні й цієї проблеми.

— Коли бачиш численні пустки, виникає враження, що село вимирає, а тут, виявляється, стільки охочих будуватися. Що самі люди, які до вас звертаються, про це кажуть? Що їх тримає на селі?

— Молоде подружжя зі Смолигова. Чоловік — учасник АТО, дружина працювала в бюджетній сфері в районі. Взяли 300 тисяч кредиту в Фонді, родиною ще скинулись, тепер закінчують будівництво. Кажуть, що якби не Фонд, то й не починали б. Зараз зайнялися фермерством, сіють зернові, вирощують фундук. Батькам допомагають діти. Ці люди вже пов’язані з землею і не покинуть її.

Ще один приклад. Молодий чоловік із Любешова. Працює в місцевому житлово-комунальному підприємстві. Розказує, що закріпили за ним після створення ОТГ нову техніку, займаються благоустроєм Любешівщини, зокрема збором сміття, поточними ремонтами. Отримують непогані зарплати. Каже: навіщо мені їхати на заробітки, коли й тут можна непогано заробляти. Побудує власну хату, є каналізація, побутова техніка, інтернет, нічим не гірше, ніж у великому місці.

— Як економіст та громадський  діяч, яким бачите майбутнє волинського села? Чи виживе воно?

— Мене призначили на конкурсних засадах на посаду голови Фонду в другій половині минулого року. Одним зі своїх завдань бачу — поряд з уже напрацьованими напрямками запровадити й інші. Адже «Власний дім» на селі — це не лише житло, а й допомога у створенні нових робочих місць, енергоефективні заходи, розвиток «зеленого туризму». Тобто те, що не декларативно, а практично допоможе розвиватись селу.

Ось до Луцька тричі на тиждень один фермер із Горохівщини возить молоко й продає в житлових кварталах. Має 40 корівок, яких придбав сам, без допомоги держави. Каже: дайте мені кредит, хочу збудувати власний дійний молочний зал. Звичайно, таким людям потрібно допомагати. Така ж енергоефективність. Днями розмовляв із Дубівським сільським головою Русланом Троцюком, який каже, що потрібно не просто по селах ставити традиційне вуличне освітлювання, а й встановлювати устаткування, які виробляють електроенергію, щоб надлишок можна було продавати. Оце державницький підхід. З такими людьми цікаво працювати.

Тому я вірю, що майбутнє у волинського села є. Звичайно, це вже буде не те багатолюдне село, в якому багато дітвори, але воно буде. Багато сіл, на жаль, просто зникнуть, але з’являться й нові хутори. Уже зараз бачимо, коли їдеш по селу — багато пусток, але поруч будуються нові житлові квартали. У великих селах, зокрема і на моїй рідній Старовижівщині, уже не можна взяти місце під будівництво, потрібно розширяти межі. Так що я вірю в село.