Хто грає на трубі?

Схоже, зима, що наближається, для нашої країни буде непростою. І річ не лише в невдалих, але болючих для України спробах Росії не допустити підписання Угоди про асоціацію і повернути Київ у свою орбіту, але і в тому, що українське керівництво в цих складних умовах не надто впевнене і згуртоване, чим, певно, користуються в Москві.

У цьому сенсі вельми показовою є більш ніж різка заява віце-прем’єр-міністра Юрія Бойка про те, що Україна у відповідь на формальне ставлення російського «Газпрому» може вжити асиметричних контрзаходів. «Ми завжди страхували їх у пікові періоди, коли було важливо зберегти транзит російського газу в Європу. І «Газпром» за рахунок нашої підтримки виконував свої контрактні зобов’язання, — нагадав віце-прем’єр. — Так от, якщо буде такий формальний підхід з боку російських колег, ми залишаємо за собою право так само використовувати контракт лише на закупівлю, і всю повноту відповідальності за транзит газу в Європу з боку російського «Газпрому» буде покладено лише на них. Ми вже їм плече своє не підставимо».

Власне кажучи, з формального погляду до України, так само як і до «Газпрому», що вимагає сплати простроченого боргу, ні в кого не може бути претензій — власність, а тим паче в міжнародних масштабах, священна. Але так само як «Газпром» своїм газом, так і Україна своїми підземними сховищами має право розпоряджатися на власний розсуд і може знайти вагомий привід, аби заборонити компанії Ostchem «підставляти плече» «Газпромові». Що це означає і які неформальні висновки в разі реалізації  цієї заяви може зробити Європа? Гадаю, відповісти на це запитання нескладно.

Нагадаємо, що швейцарсько-українські «хіміки» купили, щоправда, не без допомоги керівництва країни, 5 мільярдів кубометрів російського газу за ціною 260 доларів за тисячу кубометрів. Відповідного контракту ніхто не бачив, але зрозуміло, що його умови саме й передбачають підтримку російського транзиту. І не випадково міністр енергетики і вугільної промисловості України Едуард Ставицький казав, що в контракті Ostchem є багато незрозумілого, тоді як російський прем’єр Дмитро Медведєв упевнено стверджує, що проблем із транзитом газу в Європу через територію України не передбачається.

Схоже, Медведєв бачив відповідні контракти, а Ставицький про них лише чув. Уважний читач новин, напевно, помітив, що останнім часом в українській енергетиці, як загалом в економічній сфері, склалося щось подібне до певного двовладдя. Якщо Міндоходів успішно і навіть з перевиконанням збирає податки, то Мінфін не в змозі через нестачу бюджетних надходжень виконати витратні статті. Якщо населення на 96% сплачує за газ, то «Нафтогаз» постійно нарощує свої борги і по суті вже банкрут. І якщо міністр Ставицький каже, що голова «Нафтогазу» Євген Бакулін веде перемовини в Москві, то ці слова не підтверджуються. Не справджуються і його прогнози стосовно сплати нашого газового боргу: ні сьогодні-завтра, ні в понеділок. Хто ж керує галуззю?

Видається, ніби Бойко і Ставицький узяли на себе ролі злого й доброго поліціянтів і намагаються саме такий чином протистояти тискові Росії. І справді, якщо Ставицький більш орієнтується на захід і частіше там буває, то Бойко з Бакуліним постійні гості Москви.

На чиєму боці в цій тихій внутрішньоурядовій війні прем’єр-міністр Микола Азаров? З огляду на те, що він охарактеризував борг «Нафтогазу» як проблему господарюючих суб’єктів і таким чином спробував абстрагуватися від неї, прем’єр, певно, хоче створити видимість свого нейтралітету. Тим часом першого віце-прем’єра Сергія Арбузова газова тема, схоже, взагалі не цікавить, хоча фінанси країни — це в принципі його парафія.

Але питання не лише в цьому. Україна ще з часів Тимошенко змарнувала можливість реорганізації «Нафтогазу» і створення справедливої з погляду ринкової економіки системи газових платежів, де населення не живе за рахунок промисловості. Утім, не можна не зазначити, що деяка нова інформація з цього боку також з’являється. Це, зокрема, неофіційні відомості про те, що Президент Віктор Янукович нарешті погодився на вимогу МВФ підвищити ціну на газ для населення. Але одразу ж з’являється таке ж неофіційне спростування. Уряд не поспішає рятувати «Нафтогаз»? Один з інших ймовірних варіантів: оголосити його дефолт й одразу розпочати реорганізацію, якої так давно домагається Європа. Але це, певно, було б надто сміливим рішенням для нашого уряду, в якому молоді реформатори поки що у меншості.

КОМЕНТАРІ

«БУДУТЬ СУДОВІ ПОЗОВИ ПРОТИ УКРАЇНИ»

Сергій ДЯЧЕНКО, провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова:

— Це інформаційна війна, яка спрацювала в руслі підготовки до підписання договору про асоційоване членство. Емоційна нервова реакція змінилася більш спланованою, продуманою системою захисних заходів та заяв. Гадаю, якихось серйозних дій, як було взимку 2006 і 2009 року, очікувати не варто, бо наслідки були дуже негативними для Росії. Уникнути їх не допомогла й потужна звинувачувальна інформаційна політика Росії проти України. Тож не думаю, що таки дійсно дійде до обмеження поставок. Хоча російська сторона готова нести серйозні політичні збитки для вирішення політичних питань.

Найімовірніше — будуть судові позови проти України. Хоч і тут не все так просто. Адже ми маємо всі можливості для зустрічних позовів, спрямованих на анулювання газової угоди 2009 року. У цьому разі головний аргумент — апелювати до того, що підписання відбулося під тиском. А у шведському законодавстві передбачена можливість ліквідовувати підписані таким чином документи.

Як буде? Риторика триває. І крім того, її ускладнює непроста бюджетна ситуація. Сподіваємось, НАК знайде можливості для закриття цих боргів. Хоча зробити це складно, бо існують неплатежі теплокомуненерго, яким не дають коштів для покриття різниці в тарифах. Тож ці неплатежі й провокують ланцюг боргів. Якщо раніше знаходили можливості для їх покриття за рахунок кредитування, то тепер уряд застосував схему розрахунку векселями. Але й вона не вирішує проблеми НАКу з боргами. Поки що держбанки можуть вносити векселі від теплокомуненерго до своїх резервів. Але більшість уже наповнила ними свої резерви...

Чи крайній у цьому всьому НАК? Нещодавно з’явилась інформація, що ця компанія вже на 90% відповідає європейському законодавству. Але, мабуть, це дискусійне питання. І треба вирішувати, як її реформувати. Третій енергопакет ЄС передбачає проведення цього через IPO, але активи компанії залишаються в управлінні материнської компанії. Напевно, доцільно також зберегти можливість вертикальної інтеграції в ході реформування НАКу. Хоча вірогідніше виглядають остаточне розділення та приватизація окремих видобувних компаній. Якщо це буде прозора приватизація — це добре, а якщо ні — то краще не робити цього.

«СПИСУВАННЯ ВСІХ БОРГОВИХ ПРОБЛЕМ НА «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» — ПОЧАТОК ЙОГО ДЕРИБАНУ»

Михайло ГОНЧАР, директор енергетичних програм центру «Номос»:

— Це не просто інформаційна атака. Ідеться про фінансовий пресинг із російського боку. Подібна ситуація стала можливою внаслідок розкоординованості дій як на рівні уряду, так і на рівні НАК «Нафтогаз України». Хоч ця заборгованість не має катастрофічного характеру. Але на цей ризик варто було б зважати, особливо на тлі компанії, яку Росія розгорнула перед підписанням Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Тому такий крок керівництва НАКу із нарощування заборгованості й відтермінування платежів був неприпустимим за будь-яких обставин. Утім, зрозуміло, що ця проблема виникла не через керівництво НАКу. За задумом провідних олігархічних угруповань, «усіх собак» мають повісити саме на НАК. Тому списування всіх боргових проблем на «Нафтогаз України» — початок його дерибану... Цікаво, що саме в останні місяці відбулося й підписані між НАКом та приватними компаніями незрозумілого роду домовленостей, які призвели до того, що НАК своїх коштів не отримав, але він повинен компенсувати певну суму «Укргазенерго», яка виграла відповідний судовий процес. Усе це в сумі й зумовило НАКу критичну масу проблем. На мою думку, все впирається у відсутність ефективного урядового управління компанією. Де-юре, компанія перебуває у державній власності, але фактично — оперується приватними структурами. З одного боку, НАК намагається щомісяця накопичувати кошти для розрахунків за газ, а з іншого — його жадібно обдирають олігархічні структури, які системно реалізовують сценарій прихватизації основних шматків НАКу. Зокрема, видобувних активів.

«ЧОМУ МИ МАЄМО БЕЗКОШТОВНО РОЗВИВАТИ ТРАНЗИТНИЙ БІЗНЕС «ГАЗПРОМУ»?»

Олександр ТОДІЙЧУК, президент Міжнародної громадської організації «Київський міжнародний енергетичний клуб» (Q-Club):

— Це — складова загальних дій з боку сусідки. Зараз Росія відверто й не ховаючись атакує Україну психологічно. Тисне на неї, мовляв, «одумайтеся й не йдіть, бо буде ще гірше!». Це — перша складова. А друга — Росія наважилася будувати Південний потік, але в Європі вже не дуже хочуть підтримувати його. Якщо раніше він був серед пріоритетів ЄС і навіть розглядався варіант фінансування, то тепер від цього відмовилися. Тож треба показати актуальність цього проекту. І тут знову використовують Україну, показуючи, що вона — не надійний партнер. А ми самі їм допомагаємо — прострочили заборгованість за оплату газу... Чому так сталося? На першому місці — дефіцитність бюджету. Як наслідок — несплати дотаційних коштів теплокомуненерго. Тож тепер «Газпром» може змусити нас спокійно платити не мільярд за газ, а цілих два, та ще й наперед!.. Чомусь Україна й досі грає лише в оборону. Ми не завдавали ударів у відповідь, а лише відбивалися чи ставили блок, щоб не було так боляче. А зараз ми говоримо, що також виступаємо суб’єктами газової діяльності, й теж можемо створити проблеми тим, хто їх створює нам. Але казати це треба на найвищому рівні, долучаючи до цього європейську спільноту... Рано чи пізно маємо змусити «Газпром» створювати власні запаси газу у своїх підземних сховищах для перекриття пікових газових навантажень взимку. Якщо «Газпром» бере з України плату за газ, вищу за світову ціну, то чому ми маємо безкоштовно розвивати його транзитний бізнес і зазнавати при цьому збитків? Адже за цей газ Україна сплачує кредити й відсотки за них, а ці витрати ніхто не повертає.

«ТАКИМИ ЗАЯВАМИ ГОТУЄТЬСЯ ПЛАН «Б»...»

Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, колишній представник Президента України (Віктора Ющенка) з енергетичних питань:

— Бойко вчинив негарно. Так діють вороги, які випадково опинилися при владі. Бойко говорить про мову ультиматумів для Росії і про припинення транзиту газу як відповідь на вимогу Росії формалізації наших відносин. Бойко намагається поєднати два абсолютно незалежні контакти: на транзит і поставку газу. Разом із тим він вказує, що з Росією не можна домовлятися. За великим рахунком, він не оригінальний у цьому висновку. Адже про це було відомо давно. Тобто він фактично розписався у своїй непридатності вести перемовини з Росією... НАК ніколи нічого не робить самостійно. Все, що робиться, погоджує з міністерством... Не виключено, що росіяни з «Газпрому» самі спровокували НАК на нинішню ситуацію. З іншого боку, роблячи таку заяву, Бойко відвертає увагу від набагато важливішого питання — євроінтеграція та Тимошенко. Кого він лякає? Європу і нас, бо росіянам від цієї заяви ні холодно, ні гаряче. Адже у її сховища можуть закачати додатковий газ і всі проблеми відпадуть. Я думаю, що такими заявами на всякий випадок готується план «Б», аби у разі зриву підписання асоціації винними були не ті, хто при владі, а інші. У цьому випадку, цапом-відбувайлом зроблять НАК «Нафтогаз»... Я не є прихильником Тимошенко, швидше одним із тих, хто її найбільше критикував, але в цьому випадку треба її випускати, аби прибрати всі бар’єри з ЄС та передати м’яч на європейську половину поля.

Наталія БІЛОУСОВА, «День»